Глава 10. Настя

Вийшовши з лікарні я гадала,що ще більше боліти не може...але я помилялася.

З лікарні мене забрала Аліса...чесно кажучи хоч чомусь у своєму житті я щиро раділа - в мене була справжня,надійна і щира подруга.З часом ви усі зрозумієте що щира і міцна дружба це великий подарунок... подруга - це єдина людина якій ти довіряєш все і яка тебе ніколи не зрадить.

Аліса привезла мене додому я сходила в душ, переодягнулася,слава богу тітки вдома не було і я взявши необхідні підручники поїхала з Алісою в коледж.

По дорозі я їй все розповіла,вона була дещо лінивою але аж ніяк не тупою і прекрасно все бачила і розуміла,а брехати я їй не хотіла, та й сама я розуміла,що мені потрібно про усе це поговорити.

— Знаєш Насть ти дура, чесно...

— Знаю...

— Коли ми приїдемо ти обов'язково поговориш з ним і скажеш що ваша розмова про оце все це фігня.

— Ні, це не фігня...

— Я розумію що не фігня, що те що ви відкрилися одне одного це дійсно дуже добре,це прекрасно...але те,що ви маєте ОТАК РОЗІЙТИСЯ ЦЕ ДУРІСТЬ!

—Тепер шляху назад немає...

— Повір - доки б'ється твоє серце, шлях завжди можна прокласти самій, і завжди можна все виправити.

Нерозуміючи,що зі мною відбувається на моїх очах чомусь забриніли сльози, я просто розридалася,отак, ні від чого,на порожньому місці.Аліса одразу прийнялася мене втішати,усю дорогу я тільки й робила що ревіла Алісі в плече.

Коли ми приїхали я нарешті заспокоїлася,але очі пекли і були червоні,а через ці кляті сльози вони ще й розпухли! Аліса була непоганим візажистом і зуміла все замаскувати.

— Ще одного такого фонтану я не замаскую, Насть все буде добре, я впевнена в цьому.

—Так, мені просто треба поговорити і все.

—Так, просто поговорити.

—А про що мені говорити, хто ми одне одному, що взагалі відбувається?Ми знаємо одне одного та...та взагалі декілька днів..а що...

—Так,послухай справжнє кохання настає раптово, нізвідки, а в тебе це ще й перше кохання...

—А що як це ніяке не кохання а...

—Якщо ти зараз скажеш гормони я тебе покусаю.

—Я не вірю у кохання, його не існує.

—Ага, це тому що у тебе його не було.

—Може ти й права...

—Що означає «може», отого нещасного ти точно не кохала, зуб даю.

—Хаха, так, я прям відчувала,що з ним щось не так.

—Добре,що тоді ми були незнайомі,бо я йому і його дівахам кучері попсувала.

Сміючись ми пішли до коледжу, але картина яку я застала привела мене в шок.

Він і якась дівка цілувалися, та ні, пожирала одне одного прямо на моїх очах...в той момент я відчула такий біль, відчуття ніби тебе душить усе навколо ти хочеш заплакати,кричати, але нічого не можеш, мої руки і ноги на мить сталі ватні, мені здалося що я зараз знову знепритомнію, все відбулося так швидко,ззаду Аліса мене підштовхнула і ми пішли.

Як тільки ми увійшли вона одразу обійняла мене, а я зрозуміла що ледве тримаюсь на ногах і сіла на підлогу, просто посеред коледжу, в той момент мені було начхати, адже я щойно втратила надію,що знайшла когось більшого ніж просто хлопця...

Аліс прийнялася мене одразу ж підіймати, навіть чергові що сиділи при вході, біля сходів підійшли до мене...в цю мить мені здавалося,що мене розірве від емоцій на мільйони шматочків...але замість цього я просто встала,як ні в чому не бувало і мовчки пішла вгору по сходах...

Деколи я не розуміла себе...і це мене лякало...в отакі моменти коли я переповнена емоціями, замість того,щоб їх виплеснути я ставала зовсім без емоційною і холоднокровною...саме тоді я розуміла,що з моїм емоційним станом точно щось не так...

Аліса знала про цю особливість, і намагалася мене підтримати як могла...

—Не треба, я в порядку - сухо відповіла я.

—Знову, знову замість того щоб розплакатися, розтрощити щось ти знову мовчиш,знову стаєш відсторонена,чому недавно ти плакала в машині а зараз - коли дійсно боляче як ніколи ти мовчиш...

—Проїхали, досить...все добре.

—Ні,це не добре,це ненормально, сьогодні ж ти підеш до психолога, або...

—Або що?Ммм?Що?Знову розплачуся як мала дитина, я ж казала тобі що нічого з того що ти казала не існує і я була права!Годі жити в світі фантазій!

Я замовкла бо щойно зрозуміла,що я сказала, яка ж я дурна...

—Так,може й живу у фантазіях,може я дурна,але я вірю у те,що говорю, я розумію що тобі зараз важко, і що все сказане з опалу, Насть це нормально що ти зараз злишся - це прояв емоції, іди до мене.

—Вибач, я не хотіла, я...

—Я знаю...знаю...

Ми міцно обійнялися і увесь день пройшов монотонно, ніяк, всі емоції і відчуття ніби вимнули по клацанню пальця.

Таке вже не було і не раз.....не хочу про це згадувати.

Пари закінчилися і зараз моїм найбільшим страхом було вийти і побачити його...знову...щось у ньому мене торкало...і не просто торкало а пробирвло до середини,виверивло назовні і інколи здавалося,що я стою перед ним оголена...що він бачить мене наскрізь.Це таке дивне відчуття, я ніколи такого не відчувала...

І ось я стою перед дверима і не можу наважитись їх відкрити.Аліса робить це за мене.

Я вийшла і побачила його.Він дивився прямо мені у очі.З середини щось почало підійматися,це паніка...я ніколи цього не могли контролювати,в такий час я просто замикалася від усього і всіх, і тижнями не виходила з кімнати.Для мене відновитися після якогось потрясіння було найважчим...бо тоді ніхто не міг мені допомогти.

А почалося все тоді, так давно...чому це досі заважає мені жити!?Я знову і знову забуваю...але минуле мене ніяк не відпустить,я назавжди поховала це в собі і заприсяглася ніколи і нікому про це розповідати.

Я розумію,що якщо мене зараз накриє, ніхто не зможе мені допомогти...тому я маю,ні я мушу прямо зараз якнайшвидше тікати звідси геть.Подалі від усього цього.Що зі мною сталося за ці два тижні?Як я знову себе до цього довела?

Він почав підходити до мене,а я замість того щоб тікати геть стою як вкопана і не можу поворухнутися.Бо знаю...якщо почну рухатись шквал емоцій мене накриє.Все просто, мені зараз потрібно стояти і з усіх сил себе стримувати щоб не розревітися посеред двору.