Глава 9.Нік

Дивлячись їй в очі я безсоромно їй брехав,що потрібно забути один одного та йти далі, вона була права, і я це розумів,я погоджувався,та знав,що не згоден з нею,але потрібно думати головою.Я міг ось так спати поруч з нею,я боявся,що вона мене вижене,та цього не сталося.Я дивися їй у вічі,бо боявся забути ту свіжість,але коли я вимкнув світло,відбулася магія і це було так дивно і чарівно водночас,наші руки,серця,які билися в унісон.Я ніколи не забуту цих митей,ця ніч була для мене особливою,і я знав,що я маю в майбутньому її відштовхувати,а якщо ми десь зустрінемося зробити вигляд,що ми незнайомі.Та я вдячний за те,що можу зараз відчувати,торкатися, дивитися на неї.Випадковостей не буває.Але я буду вірити,що бувають.Я знав,що обом буде нелегко, і тому поки вона спала я дивився на неї,як на неповторну картину, намагався запам'ятати якомога більше деталей,її веснянки,м'яке волосся,її довгі вії,вуста,які дражнили мене увесь час поки вона спала.

Близився світанок, і я маю піти,бо так буде краще,якщо вона прокинеться і погляне на мене своїми очима,я не зможу піти,не зможу залишити її отаку слабку зараз,я не знаю,що нас притягує один до одного,але це щось більше ніж просте бажання довіритися комусь і поговорити.

Я встав,поглянув на неї востаннє,розвернувся і пішов, і як тільки я закрив двері, я почув горох,вона прокинулася, я стояв під дверима не в силах,ані відпустити ручку дверей,ані відкрити їх знову,я почув всхлипи...вона плакала...а в цей момент мене просто терзали думки,щоб я увійшов і більше ніколи її не покидав,але замість цього я відпустив ручку дверей і швидким кроком пішов геть,геть і неозираючись,я точно знав, якщо озирнуся,то не зможу її покинути,і ось я вийшов,сів у авто і побачив у вікні її,вона дивилася на схід сонця,якби я хотів зараз тут там,поруч з неї,але я не можу,я маю повернутися до свого звичайного життя...маю...

Я зрозумів,що моє звичайне життя швидко її стре з моєї пам'яті,а якщо й ні,я буду проводитися з нею так,як з усіма іншими,ось і все.

Я поїхав геть,з такою шаленою швидкістю, адреналін розганявся по моїх венах і я відчув полегшення.

Я приїхав додому,сходив в душ,і раптом дзвінок якого я точно не очікував - це була Ліля.Раніше ми були парою,в нас були вільні стосунки,і ми чудово розуміли один одного,і вміли втішати,але ми розійшлися декілька місяців назад,що вона може хотіти?

—Хай Нік.

—Привіт,я не очікував на твій дзвінок,щось сталося?

—Я не можу більше ні до кого звернутися з цим,окрім тебе...

—Та з чим,кажи вже.

—Мені потрібно щоб один хлопець мене приревнував...розумієш?

—Оу,хтось підкорив твоє серце?

—Уявляєш,і він ніби й робить кроки,але я хочу рішучості,я хочу впевнитися в ньому.

—Ти пропонуєш його подражнити?

—В тебе це виходить ідеально.

—Знаю.

—То що?

І тут в моїй голові почав зароджуватися план.Ліля навчається в медичному,а що,як і мені змусити ревнувати Настю,я впевнений,що вона до мене щось відчуває,і це хороший спосіб вивести її на емоції,я знаю,що якщо все вдасться,то потім мені будуть непереливки,але ця нісенітниця про те,що кожен має йти своєю дорогою,не виходить з голови,і страх,що вона зовсім нічого не відчуває змушує мене замислитися над всім,бо назад шляху не буде.

—Агов,ти ,що заснув?

—Так,я згоден,але й ти мені допоможеш.

—Я?Тобі?Як?

—Так само, змусиш ревнувати одну дівчину.

—Оу,оу, Вернадський,хтось розтопив твоє серце?Оце так новина!

—Це не твоя справа,і ніхто мені нічого не розтплював,я сказав ревнувати, і нічого більше.

—Навіщо це тобі?

—Хочу щоб вона трохи постраждала і приповзла до мене на колінах,так зрозуміло?

—Це погано...якщо так,я не хочу...чому ти хочеш її скривдити,що такого вона тобі зробила?

Звичайно,я не дурний,щоб комусь розповідати,про своє особисте життя,та по правді кажучи,я й сам не знаю чого я хочу, можливо,я дійсно хочу щоб вона приповзла до мене,бо вона перша хто не кинувся мені на шию і не застрибнула в ліжко при першій нагоді,або ж я дійсно в неї закохався по вуха і сходжу з розуму?

Потрібно спробувати,а потім,що буде то буде.

—В нас угода ти мені,а я тобі,якщо щось не влаштовує шукай когось іншого.

—Це жорстоко...але я знаю,що навіть якщо вона прийде до тебе ти...ти ж не зможеш її скривдити, правда?

—Що за соплі?

—Я уявила себе на її місці, і якби хтось отак робив зі мною,знаєш...

—Ну,і чому ти замовкла?

—Я згодна...

—От бачиш.Окей,то коли розпочнемо нашу виставу?

—Сьогодні,о 8.20 біля входу в коледж.

—Добре.

Я кивнув слухавку і задумався,в що справді буде якщо я її не кохаю,а просто хочу її?Що буде потім?

В роздумах я сидів довго,й не помітив,як швидко пролетів час, я спустився,сів за кермо і поїхав на зустріч тому,що мене чекає сьогодні,легко точно не буде.

На диво місць для паркування сьогодні було багато,і я швидко припаркувавшись пішов до Лілі.

Ми зустрілися і я одразу побачив її,Настю,вона,йшла сюди, до нас,я хвилювався за неї, все що відбулося вчора здається було рік тому,але я як зараз пам'ятаю як по її губах йшла кров,як біль накрив її тіло,як важко їй було вчора,а сьогодні вона йшла ніби нічого не сталося,вона носить маску,я знаю це,я бачив її справжню вчора...вона підходила і я на її очах поцілував Лілю,не просто поцілував,ми лизалися в її на очах,а коли перервали наш поцілунок я поглянув на її,і її очі ніби наповнилися злістю,вона стиснула руки в кулаки і з такою силою стиснула телефон,що здавалося він зараз розчавиться,і тут на її віях забриніла сльоза,вона стримувала себе,я так хотів підійти і витерти цю прокляту сльозу і сказати:«От бачиш, ми вчора помилилися,між нами щось є,щось набагато більше ніж потреба у спілкуванні,у довірі.»,але разом з цим я хотів прибити себе за те,що це я викликав у ній цю сльозу.

Вона стримувала себе і дивилася на нас,раптом до неї підійшла білявка,її подруга і вони пішли всередину.

—Ну що?Ти задоволений? - з гнівом запитала Ліля.