Глава 7.Настя

Я розплющила очі і побачила біля себе лікарку.

—Слава Богу, нарешті ти прокинулася, як ти себе почуваєш,голова болить,які відчуття?

—Та все ок...

Насправді нічого не ок, в очах продовжувало двоїтися і нудило ще сильніше..

І раптом на мене нахлинули всі спогади, і те,як безжально мене викинули з гри!Уххххх,ну тримайся,я обов'язково повернусь і тоді тобі будуть непереливки!

—Який зараз рахунок?

—3:2, не в вашу користь...

—Що?!Як так швидко?!

—Ну пройшло вже майже дві години,зараз останній вирішальний тайм,є можливість зрівняти рахунок і буде нічия.

—Послухайте, я маю...

Не встигає я договорити,як ця жіночка, здається,аж почервоніла від злості:

—Ні, я знаю,що ти зараз скажеш,і не намагайся, я тебе не випущу!

—Випустите!Інакше вони програють!

—Та ти хоч розумієш,як всі перелякалися, навіть капітан іншої команди спав з лиця!

Нік,отже він переживає за мене,тим паче я маю вийти,я маю показати,що зі мною все добре.

—Тим паче, я маю вийти! Я маю всім показати,що зі мною все добре! Інакше всі будуть обговорювати,що команда Ніка виграла нечесно,а наша команда - це слабаки без дівчини.Ви тільки подумайте,вперше медики показали себе,як гідних суперників, та й плюс це мав бути дружній мач,без усього цього,це підіб'є репутацію як нашого,так і їхнього закладу!

—Ти б тільки чула себе,невже тобі не важливе твоє здоров'я, а якась дурнувата гра важлива?!

— Усе життя - це гра,а ми медики і так живемо не своїм життям,ми живемо заради інших,але аж ніяк не заради себе, і ви як ніхто маєте це розуміти...

Лікарка запнулася і точно замислилася над моїми словами... Декілька хвилин вона просто дивилася вбік,немов крізь мене...і от навіть я неочікувала такого...вона взяла ампулу,відкрила її ,дістала шприц і почала набирати вміст ампули,і раптом сказала:

—Так,ти права, медики не живуть своїм життям,бо такі люди,як ми робимо все щоб врятувати життя інших, і зараз,те,що роблю я зовсім неправильно...

—Це снодійне?

—Ні, ти вийдеш на поле...

—Д..дякую..це справді важливо...

—А тепер послухай,я введу тобі обезболюючі,але як тільки тобі стане погано ти підеш геть з поля, зрозуміла?

—Так, я зрозуміла.Після гри я одразу поїду до лікарні,я обіцяю вам.

—Не змусь мене шкодувати про це...

—Не змушу...

Вона ввела мені ліки, і сказала декілька хвилин полежати.Я почала відчувати себе набагато краще,біль пройшов і в очах не двоїлося,нудота не пройшла ,але було терпимо.Раптом до мене забігла,ні не забігла,а влетіла Аліса,її очі були такі налякані,вона кинулася мені в обійми, і на мить стиснула так сильно,що мені не стало чим дихати.

—Аліса,задушиш!

—Так, так вибач,я просто сильно переживала,я так переживала,знала б ти, чого, а,чого не пригнулася, не втекла,ти розумієш,що взагалі могла без голови лишитися?

Її очі наповнилися слізьми...а руки тремтіли.

—Це я винна, я тоді сказала...я...

—Ні,ні Аліса, дідько,не вини себе! Чуєш?!Це я погодилася і зараз вийду і доведу їм усім,що мене не так просто позбутися!

—Ти здуріла!?Не смій!Я тебе не пущу!

—Лікарка мені дозволила,зі мною все ок.

—Ні,ні ти брешеш, ти й мертвого вмовиш, я тебе знаю!

—Аліса,я кажу правду,вона мені дала ліки і сказала,що я можу вийти,але я повинна бути обережною.

—Це не про тебе,ти,ти ж...

—Послухай,Нік не допустить,щоб це повторилося,я впевнена.

—Так,так,він побився з ним...

—Що?

—Нік побився з тим гравцем,що влучив у тебе...Їх рознімали на полі.

—Я маю вийти,він побачить що зі мною все добре і не буде відчувати за це все своєї вини.

—Настя,будь обережна,будь ласка...

—Добре...не переживай...

Повернулася лікарка не сама,а з суддею, і зрозуміла,що вона дотрималася своєї обіцянки.

Суддя підійшов до мене і запитав про моє самопочуття,а Аліса пішла в бік лікарки і явно мала намір розпитати її про все.

—Так,я в повному порядку і добре себе почуваю.

—Ти впевнена,що зможеш вийти на поле?

—Так впевнена, ми просто зараз гаємо час,ходімо.

—Добре.

Коли я вийшла на поле все завмерло,всі зупинилися і дивилися на мене.Я помітила,що Аліса і лікарка стояли і незводили з мене очей.

Очима я знайшла гравця який «вибив» мене з гри.Мій погляд чітко сверлив його, я подарувала йому свою найпризирливішу посмішку,яка не обіцяла йому нічого хорошого.