Глава 2. Настя

Не віриться, але я встала раніше ніж мене розбудив будильник.Для мене це вже досягнення.Я не люблю запізнюватися, я завжди пунктуальна, навіть деколи люблю приходити раніше.Я сходила в душ, вклала своє неслухняне волосся, мені сьогодні лінь заплітатися, та ц взагалі побачити мене хоча б в хвостику це вже рідкість...Я одягла білу футболку оверсайз і вільні спортивні штани з білими кросівками, які я до речі теж недолюблюю,бо вони білі, але як казав мій тато -«Ти ж дівчинка, не ходити ж тобі як ворога, у чорному», інколи мене це смішить,але це ж тато, і довести йому,що я люблю чорний колір і це нормально, майже неможливо.Сумку я склала ще звечора,тож одягла сорочку і вийшла з дому.

— Ти поснідала?

На порозі стояла тьотя і гнівно сверлила мене поглядом.

— Звичайно.«Так, отака я брехуха, я ніколи не снідаю, і мене бісить коли хтось мене змушує їсти,але тьотя і так знає,що я не їла»

— І що ж їла?

— Ну не їла, а пила - йогурт.«Це правда, перед душем я випила йогурт,але для тітки це звичайно не їжа».

— Йогурт - це не їжа, ти ж майбутній медик і маєш знати,що сніданок обов'язковий.

— «О, як же я ненавиділа цю фразу«ти ж медик», і що, я вже навіть не впевнена,що хочу ним бути, те,що я навчаюся в медичному ще нічого не означає і коли хтось каже це мені одразу хочеться завершити цю розмову » тьотю я запізнююсь, бувай, коли буду ще не знаю.

— Бувай, вдалого першого дня!

Я поспішила поки вона ще щось у мене не запитала, бо поговорити і розпитати вона любить.Я сіла в автобус, як на диво навіть були вільні місця.Тітка живе за містом тож мені приходиться вставати раніше, бо потрібно декілька разів пересідати з автобуса на автобус.Але їхати не довго всього 5 хвилин.І ось нарешті я в місті, до коледжу лічені кроки, час ще є, тож я вирішила попити щось гаряче.Каву я не дуже люблю, але коли є настрій або дуже захочеться теж п'ю,я надаю перевагу чаю, на травах,але найбільше з бергамотом і чебрецем.Я зателефонувала Алісі - це єдина моя близька подруга,яка принаймні мене розуміє і з нею я можу чесно про все поговорити.Вона зазвичай запізнюється, отака вона вже є,але сьогодні вона прийшла раніше за мене,що мене приємно здивувало.

— Алло, привіт.

— Привіт, ти де?

—Я вже в коледжі, так і давай без оцього, о боже,невже ти вибралас раніше,так я сьогодні не запізнилася,перший день як не як.

—Ахахаха, окей.Я вже підходжу тобі взяти щось?

— Ні, і о, до речі я взяла тобі чай і він ще гарячий,з чебрецем.

— О, дякую, я вже йшла до кав'ярні, але тепер розвертаюся і мчу до тебе.

— Давай бігом, я буду чекати в холі.

— Добре.

Вона сьогодні в хорошому настрої, а це рідко буває,тож я поспішила до коледжу.Залишалися лічені кроки до коледжу, як роздався дзвінок.Мама.І в цю мить коли я глянула на телефон, щось сильно штовхнуло мене вбік, але я не впала, хтось сильно тримав мене за талію.Перше про,що я подумала «ну начувайся!»,але варто було мені підняти голову,як я побачила ці карі очі - це була моя слабкість.Не знаю чому, але мені так подобалися карі очі і ось вони, переді мною Але це ж я і мій характер та реакція завжди мене вражають,чому я спочатку роблю і говорю, а потім думаю?

—Дивись куди преш!

— Це ти втупилась в телефон, а я поспішаю, дякуй що я тебе впіймав.

— Та ти що, це ти винен, а не я.Тож дякуй,що я тобі не врізала!

—Ахаха, мда, круто почався мій день, чому ти така зла?

— Не твоє діло.

— Я б охоче з тобою ще поспілкувався, але теж поспішаю.Можливо,десь пізніше перепихнемось?

—Що?!Знаєш врізати тобі ще не пізно!

—Ахахах, ага, чяо.

Уфф, отепер я зла, я настільки зла...що він собі дозволяє?«Перепихнемось»?Точно самовпевнений індюк,не здивуюсь якщо ще й мажор! Всі вони такі, нахабні.Чорт, я ж теж уже запізнююсь!Отпер є ще один привід йому врізати!Я поспішила до коледжу, і побачивши розгніване обличчя Аліси я зрозуміла,що зараз мені влетить.Вона була білявкою з великими блакитними очима,які покривали густі вії.

— Знаєш, ми ніколи не приходимо вчасно, це в нас на долі написано запізнюватись,як не я, то ти, але ми завжди чекаємо одна одну тому виходить,що обоє, тож, ти нічого не хочеш мені розповісти?

— Я зараз дуже зла, я б не запізнилась якби не цей засранець!

І по дорозі до аудиторії я їй усе розповіла.

— Він красавчік?

— Аліса!Ну...

—Оооооо....хтось почервонів.

— Так, іди мовчки.

Ми зайшли до аудиторії всі були вже зібрані, але на диво не було викладача, і ми знайшовши зручне місце сіли та пили свої напої, які на диво були ще теплі.

День пройшов набагато краще ніж я очікувала,не враховучи того випадку зранку,але я зрозуміла,що буде важко,хоч викладачі пояснювали нормально, вчити все рівно треба було багато.

Ми вийшли з аудиторії, нарешті остання пара закінчилася і я дуже зголодніла 

— Ти не хочеш їсти? Можливо,давай сходимо кудись?

— Насть у мене справа одна, на пошту треба забрати пакунок,я й сама теж зголодніла...

— Та все ок, візьму щось перекусити зараз.

—Ну ок, бувай, до завтра.

—Па.

Ми обійнялися і розійшлися, я пішла до магазину який знаходився за рогом і грець тобі там був він, що він забув у такому місці?Це ж звичайний магазин, чи я посилилася і він просто самозакоханий індюк?

Окей, фух,Настя видихни порахуй до десяти і йди.І я пішла, бо голод був сильніший за бажання піти звідти геть.