...

Генрі, коли почув кроки, сховався у своїй кімнаті.

Двері відчинилися, там було темно, тож дівчина запалила саморобну лампу. Вона з цікавістю роздивлялася інтер'єр, а Генрі виглядав у щілину своїх дверей із другого поверху і також з цікавістю розглядав цю неймовірно красиву дівчину. Якась іскорка загорілася у його серці. Такого він вже давно не відчував. Чоловік відкрив двері трохи ширше, і його білосніжні крила було добре видно через помітну щілину. Емма піймала поглядом те біле ''світло'' і відскочила до дверей. Тільки-но хотіла вибігти геть, але не змогла, чоловік виявився швидшим і закрив собою двері.-

 Ні, залишся, – сказав він боязко, – там великий дощ, ти намокнеш, там темно і ти не зможеш добратися до найближчого укриття. Я нічого поганого тобі не зроблю.

Але дівчина змогла вимовити тільки: ''Ти хто?''

- Я Генрі, і я "особливий". А це, – вказуючи на вовка,– Том.  А ти?

Те, що він ''особливий'', я помітила ще декілька хвилин тому. Але як... як він такий дорослий? Чому мені казали, що діти не доживають і до 5 років? Що це за магія? І який же він гарний, а його крила, оце б торкнутися їх... Помріявши, я знову повернулась у реальність.

- Я Емма, я одна з останніх нормальних дітей.

Продовжуючи розмову про теперішній світ і як у ньому страшно, Генрі почав проводити Емму до вільної кімнати.

- Вона тепер твоя. Почувайся як вдома.

-Дякую, – тихо сказала вона, - Доброї ночі.

- Добраніч, мій любий гостю.

...Ранок. 5:30 на годиннику. 
-Привіт, Томе, ти вже прокинувся. Доброго ранку тобі, пора оглядати територію, а потім будемо снідати. Потрібно ще Емму розбудити.

(тук, тук)

- Доброго ранку, – відчиняючи двері, сказав Генрі. - О, то ти вже не спиш?!

- Доброго, – відповіла я тихо, мабуть ще не звикла до його крил.

Я побачила, що чоловік пішов, та вже за мить почали тарабаніти тарілки, мабуть буде сніданок. Що ж, піду на прогулянку.

Я звикла щоранку дихати свіжим повітрям та оглядати місцевість на наявність слідів ворогів.

Не пройшло й кілька хвилин, як я вже почула: "Еммо, ходи снідати". Ці слова були такі бажані, відколи я залишилась сама. Почувши їх, моє серце обійняло неймовірне тепло...