Початок пригод

Ранок. 6 жовня 2058 рік.

- Доброго ранку тобі сонце.
Посвіти мені у віконце, – наспівував я собі під ніс, і починав робити купу справ, які назбиралися за останні дні. Там портібно наколоти дрів, доглянути худобу, наловити риби. Все як у звичайних людей у далекому минулому. Але є одне але: треба робити це все непомітно.
Точніше, одягати велику довгу сорочку, що заховає мої крила, але вона така не зручна. Ну що ж, якщо я хочу, щоб мене не помітили, змирюся, це ж не на довго.

Друзів у Генрі, як ви могли зрозуміти, було зовсім мало. Вовк, якого чоловік знайшов кілька років тому, був маленьким і покинутим. Але зараз він вірний друг. Прокидаючись рано вранці Том (так звали вовка) ходив навколо хижини і недалеко в лісі, оглядаючи територію на наявність на ній ворогів. Якщо нікого не було, то день вже вважався гарним.

Темніло...

- Томе, ходи сюди, – кликав я його. Але, коли вовк не прийшов, я почав хвилюватися, адже він завжди приходив на мій клич. Щось сталося, щось стовідсотково сталося...

Генрі погасив світло у хижі і почав насторожено прислуховуватися до того, що відбувається на дворі. Уже майже темна ніч, вітер ставав все сильнішим, почався дощ.

Тим часом на тому кінці цього невеликого лісу Емма йшла у пошуках їжі та нового притулку.

- Я чую шелест. Ти його чуєш Дюк?

Так, я зовсім забула сказати, Дюк – це м'яка іграшка, а саме песик, яку колись для Емми зробила її мама.

- Потрібно сховатися у ці дерева, – прошепотіла дівчина. Їй було спокійніше, коли вона до когось говорила.

- Та це звичайний вовк. Дюк, бачиш, вовк. Пам'ятаєш того, що я колись приручила, от тоді було весело з ним, але всі рано чи пізно мають піти з цього світу, виконавши якесь призначення...

- Все, він пішов, можемо вирушати далі. Надіюсь цей ліс більше не підкине нам пригод.

Прийшовши кілометрів 3, я побачила дім, схожий на будинок лісника. На вид стара маленька дерев'яна хатка. Що ж, здається я знайшла прихисток на декілька днів.

- Ось і вхід. Дюк, ти готовий перечекати цей дощ у хижині. Не бійся, малий, все буде добре, – заспокоїла Емма його, але песику було все одно, він же іграшка.