Розділ 5: Мілред ван Темпф

Мілред крутилася в ліжку, намагаючись щось вдіяти. Сон спалахував у її свідомості яскравими плямами, наче все відбувалося насправді. Дівчина багато б віддала, щоб усе це й виявилося реальністю, але поки що... поки вона тільки зминала простирадло і беззвучно ворушила губами.

З куточка її очі вислизнула сльозинка, прокотилася по щоці, залоскотала вухо. Мілред здригнулася і розплющила очі.

Їй знадобилося кілька хвилин, щоб зрозуміти, де вона знаходиться. Сон був таким барвистим, що повернення в дійсність здалося їй справжньою тортурою.

Піднявши руку, Мілі стерла сльозу і повільно сіла. Вона була б не проти обговорити свій сон із Гвін. Хоч і знала, що Валькірія терпіти не може, коли її будять посеред ночі. Може бурчати, обурюватись, навіть брудно вилаятися, від чого леді ван Темпф червоніє і відводить погляд. Але жодна з цих причин не зупинила б Мілред.

Її зупинило лише те, що Гвін Умільтен не було. Її ліжко виявилося порожнім.

— Гвін? — про всяк випадок покликала Мілред, встаючи з ліжка.

Відповіддю їй була тиша. І лише холодний вітер завив за вікном північним вовком. Так протяжно й болісно, ​​ніби й сам зараз страждав від невідомого болю.

— Гвін…

Леді ван Темпф не втрачала надії. Пройшла до ліжка подруги та провела рукою по ковдрі.

«Вона навіть не лягала», — Зазначила Мілред і окинула кімнату більш пильним поглядом.

На столі лежав сагайдак зі стрілами. Гвін Умільтен полагодила їх. Мабуть, навіть зачарувала. Але ні плаща, ні чобіт на місці не було.

Мілред, яку роздирали жахливе передчуття, пройшла до шафи і ривком відчинила її. Вдивилась у глибини, а потім засунула руку всередину.

— Пропав… Гвін!

Вона ошелешено видихнула, не знайшовши всередині меча подруги, який та ховала від адміністрації гуртожитку. Холодну зброю заборонялося зберігати у житлових приміщеннях. Гвін довго вибивала дозвіл хоча б на лук та стріли. Ножі проносила без дозволу якимись своїми шляхами, а ось меч…

Так, Мілред була здивована появі такої зброї у їхній кімнаті. Настільки сильно, що навіть не стала питати, як подрузі це вдалося. Та все ж таки Гвін якось сказала, що цей меч для неї дуже дорогий. Подарунок батька.

Але що Мілред точно не здивувало, так це те, що у Гвін все вийшло. Вийшло пронести меч. Бо у неї завжди все виходило! Це точно! Мабуть, це Мілред зрозуміла ще в день їхнього знайомства. Та-а-ак, той день Мілред не забуде ніколи.

З Гвін Мілред познайомилася випадково. Настільки випадково, що навряд чи вони взагалі познайомилися б без допомоги Табіти Ваєрс.

***

— Ні, ти просто маєш піти на концерт! — канючила Мілред, коли знову зустрілася з Табітою після однієї з лекцій. — Ти ж їх любиш! Ти казала!

З початку навчального року, здається, минуло близько місяця. Леді ван Темпф не могла натішитись тими показниками, які на загальних заняттях демонструвала її нова знайома. Її навіть своя ідеальна успішність не так окриляла! І ще більше вона тріумфувала через те, що Табіта вирішила продовжити їхнє спілкування, попри різні факультети та положення в суспільстві. Ті в кому важливе це суспільство, поки ти на території академії Гріскор?

А ось із приводу дружби Мілред сумнівалася. Їй раніше чомусь здавалося, що дружити можна лише з однокурсниками, одногрупниками чи сусідками по кімнаті. Як вона тоді сильно помилялася. Ох, як же сильно!

— Ти знову уникаєш відповіді, — зауважила Табіта.

Вони прогулювалися академічним парком і обидві посміхалися. Заняття сьогодні у всіх закінчилися і можна було виділити годину на спілкування, а вже потім займатися домашнім завданням.

— Та нічого ти мені не винна, — вкотре відмахнулася Мілред.

— Ні, винна! — Наполягала студентка Ваєрс. — Якби не ти, я б тут не вчилася.

— Не жалійся, — засміялася Мілред. — Ти бачила свою силу?

— Мені здається, що артефакт просто помилився, — зніяковіла Табіта і знизала плечима. — І я не хотіла б, щоб хтось про це знав.

— Я здивована, що перевіряльник погодився, — поділилася своїми спостереженнями Мілред. — Академія має пишатися та повідомляти про такі випадки.

— Може, й повідомить, якщо я тут хоча б рік протримаюся, — спокійно зауважила подруга і кивком голови запропонувала звернути на іншу алею.

— Ти останнім часом вся світишся, — не змогла стримати язика за зубами леді ван Темпф.

— Є одна людина, — зніяковіло озвалася Табіта, відводячи погляд. — Здається…

— Ти закохалася! — радісно вигукнула Мілред, аж підстрибнувши на місці. Обігнала Табіту і перегородила їй дорогу, розкинувши руки убік. — Розповідай! Все-все розповідай!

— Та нема чого розповідати, — ще дужче зніяковіла дівчина.

— А я дивлюсь і зрозуміти не можу, що діється! — сплеснула руками дочка графа. — І зачіску змінила, і вбрання нові прикупила, коли ми в місті були. Ти ж на них усю стипендію витратила!

— Я довго до академії діставалася, — обурилась Табіта. — Тож коли прибула, виглядала не найкращим чином. Отже, все це ніяк не пов'язано з…