Розділ 3: Гвін Умільтен

— То це ти привела її до академії? — хмикнула Гвін, вислухавши розповідь подруги. Вино вже давно закінчилося, і це нервувало дівчину.

— Так, — сумно зітхнула Мілред. — І це я винна в тому, що вона… вона…

Дочка графа схлипнула і відвернулася. А Гвін, не замислюючись, відважила їй легкий, але досить дзвінкий потиличник.

«Щоб усі мізки на місце встали», — як казав батько Гвін, коли нагороджував дочку таким «покаранням».

Гвін ніколи не ображалася на такий підхід до виховання. Вона навіть іноді навмисно створювала проблеми, щоб послухати грізний голос Лорда Півночі і ввібрати ту мудрість, яку той випромінював.

— Ой! — вигукнула Мілред, скидаючи руку до голови. — Ти мене вдарила?

— Мізки на місце поставила. Ти не винна у тому, що трапилося. Це було рішення Табіти. Слабке та дурне. Але її, — спокійно озвалася Гвін, а потім вказала на ліжко. — А тепер іди спати.

— Але, Гві-і-ін, — спробувала було про щось заговорити дочку графа. Проте та, яку в рідному клані прозвали Валькірією, навіть слухати нічого не захотіла.

— Спати! — рикнула дівчина.

Мілред насуплено шморгнула носом і поплелася змінювати форму академії на нічну сорочку. Поки переодягалася, бурчала собі щось під ніс, а потім прошепотіла, вже забираючись у ліжко:

— Я гадала, що вона сильна.

— Вона й була сильною, — сумно хмикнула Валькірія, так і не повернувшись обличчям до Мілред. — Як мінімум, у неї був сильний магічний дар.

Гвін Умільтен вперше почула про те, що артефакт від крові Табіти Ваєрс став червоним повністю. Адже чутки про такі речі зазвичай поширювалися досить швидко.

Але ображатися на подруг не бачила сенсу.

Гвін Умільтен чудово розуміла, що всі мають свої секрети. Сумно було тільки дізнаватись про них не в дружній бесіді, а після смерті господаря таємниці.

Вона тихо сиділа за єдиним письмовим столом, розбираючи сумку зі стрілами, прислухалася до дихання Мілред і непомітно навіть для себе покусувала губи. Руки працювали без участі голови. Самостійно знаходили розлами та тріщини в держаку стріл, застосовували нескладні заклинання ремонту, зачаровували їх на бронебійність та швидкість. Це її заспокоювало. Давало якусь впевненість, що все можна відремонтувати. Все можна виправити.

Гвін завжди поралася зі зброєю, коли треба було зібратися з думками. Коли потрібно було знайти відповідь.

І тільки коли дихання Мілред ван Темпф змінилося зі скривдженого і голосного на спокійне і розмірене, Гвін відклала стрілу з дивним тонким вістрям убік. Обережно обернулася і подивилась на подругу.

«Сестричко, ти теж маєш бути сильною», — промайнуло в голові у дівчини.

Так, саме так вона сприймала галасливу Мілред. Як молодшу сестру, якої Гвін Умільтен ніколи не мала.

Нехай Мілред часто дратувала, підштовхувала до грубостей та різких слів, у глибині душі Гвін любила її. Як і Табіта.

Валькірія сумно посміхнулася, згадуючи останню суперечку Табіти та Мілред. Здається, того вечора Мілред хотіла запросити дозвіл в ректораті на подорож у вихідні до найближчого міста. Хотіла потрапити на концерт улюбленого гурту бардів. Як же він називався?

«Прокляті невідомістю»? Так! Здається, саме так!

Табіта теж любила цей гурт, але цього разу геть-чисто відмовилася йти. У неї були проблеми із навчанням. І всі вихідні вона збиралася присвятити книжкам.

Ох, того вечора від криків тремтіли стіни. А Гвін спостерігала за тим, що відбувається, відсторонено, з часткою байдужості, лише іноді посміювалася і підколювала обох, коли хтось починав переходити межу.

Але й тоді вони залишалися подругами.

І саме тому Гвін не розуміла, чому ніхто з них не помітив передумов до того, що сталося. Так, останнім часом Табіта стала потайливою і мало розмовляла. Але вони з Мілред, порадившись, вирішили, що це через проблеми з навчанням. І аж ніяк не пов'язано з ним.

Адже Табі це пережила.

А тут такий удар.

Гвін подивилася на підлогу, де, за словами Мілред, та знайшла тіло. І стиснула руки в кулаки. Різко і до болю.

«Слабкість – перший крок до смерті», — так любив говорити її батько. І ця приказка засіла в серці Гвін гострою голкою. Дівчина повторювала її щоразу, коли збиралася відступити чи прогнутися під обставини.

Гвін бачила слабкість в інших, це було талантом Валькірії, щепленням від батька.

Гвін бачила, наскільки Мілред складно в академії через глузування та жарти однокурсників. Бачила, як мучиться Табіта через те, що сталося.

Але слабкості у них вона не бачила ніколи.

Може, тому вони й були її подругами.

Гвін припускала це. І тому зараз була така сильно зосереджена на тому, що з цим самогубством щось не так. Табіта не стала б пити отруту. Це точно. А значить…

Валькірія кинула погляд у бік вікна, за яким почалася завірюха, і повільно піднялася на ноги. Стілець тихенько рипнув, але цей звук не розбудив Мілред. Дочка графа обіймала уві сні подушку і тихо сопіла.