Глава 1. Частина14Побут — Гірські села, Інсбрук і люди Тіролю

альпійське повітря, дзвони корів на пасовищах, запах свіжоскошеного сіна, смоли сосен і диму від камінів у дерев'яних будинках. Вулички Інсбрука гудуть: ринки продають сири, шинку, штрудель з яблуками, вино з південного Тіролю. Золотий дах  виблискує на сонці, туристи (німці, австрійці) фотографуються, місцеві в традиційних костюмах — ледерхозен, дирндль — йдуть до церкви.

У селі біля Інсбрука, на пасовищі, де корови дзвенять дзвіночками, старий фермер Йозеф сидить на лавці біля будинку, дивиться на гори. Поруч його син Карл, молодий стрілець кайзершютцен, і дочка Анна, яка пече штрудель у печі.

Йозеф (тихо, дивлячись на вершини): Карле, чуєш новини з Відня? Архікнязь поїде до Сараєва. Серби киплять. Якщо війна — тебе заберуть. Ти ж у стрільцях.

Карл (усміхаючись, чистячи гвинтівку): Батьку, ми готові. Тірольці не бояться. Ми стріляємо краще за всіх. Якщо серби вдарять — ми підемо на них. Імператор — наш батько. Ми лояльні.

Анна (занепокоєно, несучи тарілку зі штруделем): Карле, не кажи так. Війна — це смерть. Мій наречений у Відні — каже, Конрад хоче війни. А якщо Росія прийде? Альпи врятують, але сини не повернуться.

Йозеф (зітхаючи): Ми завжди воювали за імператора. 1809-й проти Наполеона — Тіроль повстав. Ми пережили. Якщо війна — ми вистоїмо. Але краще б мир. Гори стоять вічно, люди — ні.

У Інсбруку на ринковій площі, біля фонтану, жінки торгувалися за сири й ковбаси. Стара Марта розмовляла з сусідкою Гертрудою.

Марта (голосно): Гертрудо, чула? Архікнязь візьме дружину Софію. Вона не з королівського роду, але він її любить. Якщо щось станеться в Сараєві — плач по всій імперії.

Гертруда (киваючи): Так, Марто. Але Тіроль міцний. Наші чоловіки — стрільці. Якщо війна — ми дамо відсіч. Росія далеко, а наші гори близько.

На вечірній прогулянці біля річки Інн гуляють пари. Молодий офіцер Ганс (той самий з наради) іде з нареченою Марією.

Ганс (ніжно): Маріє, якщо війна — я піду. Але повернуся. Тіроль не здається.

Марія (тривожно): Гансе, не йди. Війна — це не полювання. Я боюся.

Вечоріло. Гори темніли, дзвони церков били, вогні запалювалися в вікнах. Тіроль жив спокійно: пас корів, пив пиво в газтгаузах, співав тірольські пісні, молився в церквах. Але в серцях — тиха готовність: якщо імператор покличе — підуть.