Глава 1. Частина 11.Політика — Краків як осередок польського націоналізму

Краків, Ягеллонський університет — один з найстаріших у Європі, високі готичні зали, бібліотека з тисячами старовинних томів, запах старого пергаменту й чорнила. Тут збиралися польські політики, історики, студенти — серце польського духу під австрійською короною. Краків мав автономію: польська мова в школах, університеті, театрах, але мрія про незалежну Польщу не вщухала. Юзеф Пілсудський уже формував таємні легіони в Галичині, а Роман Дмовський агітував за політичний шлях.

У залі історичного факультету сидить професор Юзеф — сивий, з круглими окулярами, борідкою, авторитетний історик. Поруч молодий студент Владислав (майбутній учасник легіонів), і впливовий політик Роман Дмовський, який приїхав з Варшави (тоді під російським контролем, але часто бував у Кракові).

Юзеф (польською, задумливо, дивлячись на карту Польщі 1772 року): Владиславе, Дмовський, Франц Фердинанд обіцяє федералізацію імперії. Шістнадцять автономних земель — включно з польською. Але це пастка. Ми не хочемо автономії під Віднем — ми хочемо незалежної Польщі. Від Гданська до Львова.

Дмовський (різко, голос низький): Професоре, федералізація — це ілюзія. Габсбурги хочуть послабити угорців і німців, але поляків залишать на задвірках. Пілсудський правий: треба готуватися до війни. Якщо Австрія вдарить по Сербії — Росія вступить. Тоді Польща воскресне. Легіони вже тренуються в Галичині. Ми підемо з переможцями — чи то з Центральними державами, чи проти них.

Владислав (гаряче, стискаючи кулаки): Пане Дмовський, якщо серби вб'ють архікнязя — війна неминуча. Росіяни обіцяють свободу полякам. Ми не будемо воювати за імператора, якого ненавидимо. Пілсудський каже: «Зброя в руках — це ключ до незалежності».

Юзеф (серйозно): Війна — це мільйони могил. Ми заплатимо кров'ю за чужі амбіції. Конрад фон Гьотцендорф у Відні вимагає превентивного удару. Якщо Росія мобілізує — Галичина й Краків стануть фронтом. Поляки підуть на схід, а українці можуть піти до росіян. Це братовбивча війна.

Дмовський (іронічно): Братовбивча? Ні, це шанс. Росіяни — головний ворог. Якщо Австрія програє — ми візьмемо Галичину. Якщо переможе — ми візьмемо більше. Головне — мати легіони. Пілсудський уже готовий.

Владислав (тихо): А якщо війна затягнеться? Європа згорить. Але краще згоріти в боротьбі, ніж жити в кайданах.

Розмова триває: карти, плани легіонів, телеграми з Відня й Варшави. Університет гуде — студенти шепочуться про Пілсудського, про можливий замах у Сараєві. Краків відчуває: Польща на порозі відродження, але ціною крові.