Глава 1. Частина 10. Побут — Ринок, вулиці й люди Львова

Львів розквітав у травні: каштани на проспекті Свободи  цвіли білим і рожевим, повітря наповнювалося ароматом бузку з садів, свіжої кави з кав'ярень і диму від паровозів на головному вокзалі. Ринок на площі Ринок гудів: прилавки заставлені сиром, ковбасами, медом, квітами, газетами. Трамваї дзеленчали, вуличні музиканти грали на скрипках, діти кидали сніжки (хоча сніг уже розтанув, але звичка лишилася).
На Ринку стояв польський інтелігент Станіслав — сивий, з моноклем, у котелку, розмовляв з українським селянином Іваном з околиць, який приїхав продавати молоко й яйця.
Станіслав (польською): Іване, чуєш новини? Архікнязь поїде до Сараєва. Серби готують замах. Якщо війна — Галичина стане фронтом. Козаки прийдуть, як у 1914-му вже тренують резервістів.
Іван (українською, спокійно): Пане Станіславе, нам, українцям, однаково погано. Поляки не дають вчити рідною мовою в школах, австрійці тиснуть податками. Якщо війна з Росією — може, хоч щось зміниться. Цар обіцяє свободу слов'янам.
Станіслав (зітхаючи): Свободу? Росія — це кайдани. Ми маємо парламент, права. Але якщо серби вб'ють спадкоємця — Конрад розчавить Балкани, а ми платитимемо кров'ю.
Поруч у кав'ярні «Віденська» на Краківській — дзеркала, кришталеві люстри, запах штруделю з корицею — сиділи студентка Олена (з Львівського університету) і її подруга-єврейка Рахіль.
Олена (захоплено): Рахіль, Масарик у Празі каже про федерацію слов'ян. Якщо імперія реформується — українці матимуть свої школи, пресу. Франц Фердинанд підтримує!
Рахіль (обережно): Олено, мрії... Поляки не дадуть. Вони хочуть «Польщі від моря до моря». А якщо війна — євреїв перших звинуватять у шпигунстві. Мій батько каже: «Тримайтеся осторонь».
На вулиці біля опери (тепер Львівська національна) швець Михайло чистив черевики, розмовляв з візником Петром.
Михайло (голосно): Петре, чуєш? У Відні готують ультиматум Сербії. Якщо війна — мене заберуть у ландштурм. Діти залишаться без батька.
Петро (киваючи): Так, брат. У Галичині вже тренують резервістів. Поляки, українці разом марширують — смішно. А як війна почнеться — один одного різатимемо.
Вечоріло. Ліхтарі запалювалися, відбиваючись у бруківці Ринку. Опера світилася, грали «Кармен», натовп аплодував. На вулицях гуляли пари: дами в хутрах, чоловіки в пальтах. Львів жив багатонаціонально, яскраво — польською, українською, їдиш, німецькою, — але в кожній розмові відчувалася тривога. Місто знало: воно — на кордоні, і якщо війна прийде — першим відчує удар.