Глава 1. Частина 9. Політика — Львів як перехрестя національних інтересів

Львів, резиденція намісника Галичини (будівля намісництва на вулиці Валовій) — високі стелі, мармурові сходи, портрети імператора Франца Йосифа на стінах. Повітря пахне воском для підлоги, чорнилом і тютюном від цигарок австрійських чиновників. Тут збиралися ключові фігури: намісник Галичини граф Казимир Грабський (польського походження), українські політики з «Просвіти» та «Народної ради», польські націоналісти. Галичина — східний форпост імперії, де поляки домінували в адміністрації, українці (русини) вимагали рівноправ'я, а євреї трималися нейтрально, але відчували тиск.

У кабінеті намісника сидить граф Грабський — строгий, з сивими вусами, у мундирі. Поруч — український депутат від «Народної ради» Костянтин Левицький (майбутній прем'єр ЗУНР), і польський політик Роман Дмовський (впливовий лідер націонал-демократів, який часто приїжджав до Львова).

Грабський (австрійською німецькою, твердо): Панове, візит архікнязя Франца Фердинанда до Сараєва — це сигнал. Він хоче федералізацію: дати слов'янам більше прав. Для поляків це загроза — ми втратимо домінування в Галичині. Для українців — шанс, але Росія чекає на кордоні.

Левицький (українською, спокійно, але з вогнем): Графе, федералізація — це справедливість. Ми, українці, маємо 3 мільйони в Галичині, а школи — польські чи німецькі. Якщо імперія реформується — ми отримаємо український університет, пресу, автономію. Франц Фердинанд обіцяє. Якщо ж Австрія вдарить по Сербії — війна з Росією. І тоді Галичина стане фронтом, а ми — між двома вогнями.

Дмовський (польською, різко): Росія — наш ворог номер один. Якщо війна — Пілсудський уже формує легіони в Кракові. Поляки підуть воювати за незалежність, а не за Габсбургів. Федералізація? Це розкол імперії на шматки. Ми хочемо Польщі від моря до моря, а не автономії під Віднем.

Грабський (зітхаючи): Панове, імператор старий, Конрад фон Гьотцендорф вимагає превентивної війни. Якщо серби вдарять — ми мобілізуємо Галичину. Поляки й українці разом підуть на фронт. Але хто знає, чи не повернуться вони один проти одного після війни?

Левицький (тихо): Якщо Росія вступить — багато українців підуть до неї. Цар обіцяє «визволення». Ми не хочемо крові, але хочемо прав. Якщо імперія не реформується — вона впаде.

Розмова триває годинами. Карти Галичини розкладені, телеграми з Відня й Кракова. Політики сперечаються про майбутнє: федералізація чи незалежність, союз з Росією чи з Центральними державами. Львів — як пороховий бочок, де національні пристрасті киплять сильніше, ніж у Відні чи Будапешті.