Глава 1. Частина 8. Побут — Базари, вулиці й люди Сараєво

Сараєво жило подвійним життям. Башчаршія — серце старого міста: вузькі вулички, де крамниці з мідними кавоварками, килимами, баклавою, спеціями. Повітря наповнене запахом турецької кави, смаженого м'яса з паприкою, кальяну, свіжого хліба й пилу від копит коней. Мінарети співали азан, православні дзвони відповідали, католицькі дзвони долучалися — мусульмани, серби, хорвати, євреї жили разом, але напруга відчувалася в кожному погляді.

На ринку Башчаршія гомоніли голоси: торговці кричали «Свіжа баклава! Каву по-турецьки!», жінки в хустках торгувалися за тканини. Гаврило Принцип купував хліб — худий, блідий, з палаючими очима. Поруч Недєлько Чабринович і Трифко Грабеж стояли мовчки.

Торговець Ахмед (мусульманин, голосно до сербського сусіда Міло): Міло, цей візит архікнязя — провокація. Приїде святкувати анексію на Відовдан. Серби не забудуть.

Міло (тихо, оглядаючись): Тихо, Ахмеде. Якщо австрійці почують — арешт. Але молодь кипить. Гаврило з хлопцями тренується в горах. Вони божевільні, але праві.

Поруч жінки на ринку: сербка Драгана з кошиком овочів розмовляла з подругою хорваткою Марією.

Драгана (тривожно, шепотом): Маріє, чула? Молоді хлопці готують щось велике. Гаврило каже: «За свободу». Якщо вб'ють архікнязя — Австрія розчавить нас усіх.

Марія (занепокоєно): Драгана, війна — це кінець. Мій чоловік у австрійській армії — каже, охорона посилена. Але серби співають пісні про Косово. Відовдан — день помсти.

На вулиці Аппель-квай (майбутня Обала Кулина бана), де трамваї гули, а карети проїжджали повз, прості люди обговорювали. Швець Петар сидів на порозі майстерні, чистив черевики, розмовляв з сусідом — візником Ілією.

Петар (голосно): Іліє, чуєш? Архікнязь приїде з Софією. Маневри, парад. Але серби кажуть: «Не пустимо Габсбургів». Якщо щось станеться — нас усіх покарають.

Ілія (киваючи): Так, брате. Росія далеко, а австрійці близько. Але молодь не боїться. Вони хочуть Югославію. Ми, старі, хочемо миру.

Вечоріло. Ліхтарі запалювалися вздовж Міляцьки, відбиваючись у воді. На базарах гасли вогні, люди йшли додому — мусульмани до мечетей, серби до церков, хорвати до католицьких каплиць. Сараєво жило: торгувало, їло, молилося, але під поверхнею кипіла ненависть і надія. Місто чекало іскри, яка мала запалити всю Європу.