Глава 1. Частина 7 . Політика — Таємні зустрічі та верхівка сербського націоналізму в Сараєво

Сараєво, таємна квартира в старому районі Башчаршія — вузька вуличка, де стіни з дерева й глини, вікна завішені важкими килимами, щоб ніхто не бачив усередині. Повітря важке від тютюнового диму, запаху кави по-турецьки й поту молодих хлопців, які щойно повернулися з тренувань у лісах. Тут збиралася молодь «Млада Босна» — таємної організації, натхненної «Чорною рукою» з Белграда. На столі — револьвери, бомби саморобні, карти Сараєва, фотографії архікнязя Франца Фердинанда.
Полковник Драгутін Димитрієвич (Апис) — лідер «Чорної руки», високий, з гострим поглядом і шрамом на щоці — приїхав таємно з Белграда. Він сидить за столом, курить, дивиться на трьох головних змовників: Гаврило Принцип (худий, 19-річний, очі горять фанатизмом), Недєлько Чабринович (нервовий, з тремтячими руками) і Трифко Грабеж (мовчазний, але рішучий).
Апис (холодно, впевнено, по-сербськи): Брати, момент настав. Архікнязь Франц Фердинанд приїде 28 червня — саме на Відовдан, день Косовської битви, день нашої помсти туркам. Це знак долі. Він — символ усього, що душить нас: Габсбурги, анексія 1908-го, австрійська окупація. Якщо вб'ємо його — Австрія або нападе на Сербію, або покаже слабкість. В обох випадках — наша перемога. Росія не залишить нас.
Принцип (очі блищать, голос твердий): Я готовий. За Югославію. За свободу всіх південних слов'ян. Я стрілятиму, навіть якщо це коштуватиме життя. Дайте мені револьвер — я не промахнуся.
Чабринович (нервово, ковтаючи слину): Гаврило, а якщо провалимося? Бомба чи револьвер? Австрійці скрізь — поліція, солдати. Якщо схоплять — тортури, шибениця.
Апис (усміхаючись холодно): Ми не провалимося. У нас шість бомб, шість револьверів. Шість позицій на Аппель-кваї. Якщо один промахнеться — наступний влучить. Російський посол у Белграді обіцяв: якщо Австрія вдарить — Петербург мобілізує. Франція й Англія не дадуть Німеччині перемогти. Великі гризуться — ми виграємо.
Грабеж (тихо, але рішуче): Я візьму бомбу. Якщо не вб'ємо архікнязя — вб'ємо символ. За Косово. За наших братів.
Апис (підводячись): Тренуйтеся щодня в лісах. Не говоріть нікому. Навіть батькам. Якщо зрадите — смерть. 28 червня — наш день. Сербія чекає.
Змовники виходять поодинці, розходячись темними вуличками. Апис залишається, дивиться на фотографію Франца Фердинанда й шепоче: «Ти приїдеш — і не поїдеш».
Тим часом у резиденції губернатора Боснії, палаці на пагорбі, генерал Оскар Потіорек — високий, строгий, з моноклем — обговорює візит з ад'ютантом.
Потіорек (голосно, дивлячись на план маршруту): Архікнязь хоче показати милосердя й силу. Маневри, парад, промова в ратуші. Але Сараєво кипить. Чутки про «Чорну руку», про Аписа. Посилити охорону — поліція, солдати вздовж Аппель-кваю.
Ад'ютант (обережно): Ваша ексцеленціє, серби святкують Відовдан — це їхній національний день помсти. Візит саме в цей день — провокація.
Потіорек (іронічно): Провокація? Ми — господарі Боснії. Нехай побачать нашу силу. Архікнязь наполіг — поїде з Софією. Все буде добре.