Глава 1. Частина 3: Політика — Парламент і верхівка Будапешта

Будапешт, будівля парламенту на березі Дунаю — величезна готична споруда з тисячами шпилів, що виблискують у холодному зимовому сонці. Всередині — зал засідань, де високі стелі, мармурові колони, золоті орнаменти й запах тютюну від сигар депутатів. Угорщина, як рівноправна частина дуальної монархії, мала власний парламент, де кипіли пристрасті: угорські націоналісти проти слов'янських меншин, консерватори проти лібералів, усі проти реформ Франца Фердинанда.
За трибуною стоїть граф Іштван Тіза, прем'єр-міністр Угорщини — високий, суворий, з довгою чорною бородою, що спадає на груди, голос низький і владний. Він говорить повільно, ніби кожне слово — закон.
Тіза (голосно, стукаючи по трибуні): Панове депутати! Сербська загроза — це не фантазія Відня. Після Балканських війн Белград став сильнішим, озброєним російськими гарматами й французькими грошима. Вони мріють про «Югославію» за наш рахунок — Боснія, Герцеговина, Хорватія, навіть частини Угорщини! Але війна з Сербією — це війна з Росією. А війна з Росією — це кінець дуалізму 1867 року. Угорщина не платитиме кров'ю за австрійські амбіції!
Опозиційний депутат Міхай Каройї, молодий аристократ-ліберал з елегантними вусами й гострим поглядом, встає з місця.
Каройї (гаряче, жестикулюючи): Графе Тізо, ви сліпі! Імперія душить нас усіх. Франц Фердинанд правий: федералізація — єдиний шлях. Дайте права румунам у Трансільванії, словакам на півночі, сербам на півдні. Якщо не реформуємося — слов'яни повстануть, а угорці залишаться самі проти всіх!
Тіза (іронічно, з посмішкою): Федералізація? Це кінець Угорщини як держави. Ми маємо автономію — парламент, армію, фінанси. Якщо дати всім рівні права — угорці стануть меншістю у власній країні. Відень хоче послабити нас, а не врятувати.
До зали входить представник від угорського генштабу, генерал, з мундиром, прикрашеним орденами.
Генерал (голосно): Панове, Конрад фон Гьотцендорф надіслав план: превентивний удар по Сербії влітку. Німеччина обіцяє підтримку. Якщо ми не вдаримо першими — серби вдарять нас у спину, а Росія піде на нас з півночі.
Каройї (кричить): І тоді що? Угорські хлопці гинутимуть за Відень? Ми хочемо миру й реформ, а не крові!
Тіза (завершуючи): Досить! Ми тиснемо дипломатією. Але якщо серби перейдуть межу — Угорщина встане. Парламент закрито.
Депутати виходять, бурмочучи: одні схвально кивають Тізі, інші шепочуться про «революцію 1848-го, яка може повторитися».