Повний текст

Перша несподівана і героїчна подорож Горошка з купленим котом у мішку.

Усі збіги імен та обставин не тільки випадкові,

а ще й зовсім відсутні. А якщо хтось щось знайде,

то хай знає, що це лише уява буйної фантазії.

Перша глава.

Головний батуринський суддя Головного батуринського суду стояв у садочку й дивився на квіточки. Таким хитрим способом він намагався підняти собі настрій.

Суд був головним, але інших судів у Батурині не було. Так же й суддя, хоч був головним, та все ж таки в одному екземплярі.

Він жив у суді. У суді жила й уся його сім’я. До суду примикали садочок, город і сарай із живністю.

У дворі Хати правосуддя спокійно гуляли кури, гуси, півні, коза та троє годованих поросят.

Хазяйство було велике, тому жінка часто підпрягала його до господарських робіт. Вона в нього була дуже сувора, хоч і справедлива.

От і зараз вона пішла на ярмарок купити новомодних глечиків. А перед тим, як піти, наказала йому прополоти помідорчики, цибулю та перекидати гній із сараю на купу. Настрою щось полоти та перекидати в нього не було. Він все-таки головний суддя Головного суду, а не сіндерелла якась.

З іншого боку, у Батурині в суд майже ніхто не ходив. Усі люди між собою якось по-хорошому все вирішували. А жінка в судді така, що як побачить, що він байдики б’є, то й відсипле на горіхи.

Перебуваючи в сумних роздумах, суддя почув, що відкрилися ворота, й озирнувся. Порося вибігло з двору, а у двір ввалилися два чоловіки, яких за шкірки тягли дві жіночки. В одного чоловіка світився фінгал на лівому оці, у другого — на правому.

Суддя кинувся в судову хату й швидко прослизнув перед відвідувачами. Забіг у спальню. Надів чоботи й жупан, після чого поважно вийшов у кімнату для засідань.

— Добридень, шановні!

— Добридень, шановний суддя! — в різнобій відповіли прибулі.

Потім суддя згріб із суддівського столу глечики, бурмочучи: «Глечиків їй, бачите, не хватає». Повісив на гвіздочок вінок цибулі. Сховав надрізаний шматок сала в шухлядку. Переклав на лавку непрасовані рушники. Після цього запитав:

— У чому заковика?

Вийшла вперед одна жіночка й, розмахуючи руками, емоційно почала розказувати:

— Життя від них немає! Це два куми. Як тільки один одного зустрінуть, то й давай дорогу вступати. Один каже: «Проходьте, куме, будь ласка!» А другий йому: «Ні, ви, куме, проходьте!» І такі вперті, що, поки їх не розтягнеш, не розійдуться. А сьогодні на ярмарку на возах зустрілися, так давай один одному дорогу вступати. Пів години вступали. Затор із возів утворився. Нервова обстановка. А ми — їхні жінки, то й прийшлося нам до радикальних методів вдаватися. Того в них і фінгали. От таке діло, — жінка тяжко видохнула, а чоловіки ствердно закивали.

Головний суддя суворо замислився. Посидів пів хвилинки. Глянув на шухлядку, в яку поклав шматок сала, і промовив:

— Слухайте судовий вирок!

В залі воцарилася тривожна тиша. Навіть муха, яка до цього билася головою об вікно, тихо сіла на підвіконня.

Суддя продовжив:

— Шановним жіночкам бажано надалі до радикальних методів не вдаватися.

Жінки ствердно покивали.

Суворо подивившись на них, суддя знову продовжив:

— Кумам із нинішнього дня, наказую при зустрічі пішим, на возі чи на бричці пропускати першим того кума, який затупив і не встиг першим сказати: «Проходьте або проїжджайте, будь ласка, куме!» Отже, кум, який не встиг першим уступити дорогу, повинен покірно й без зупину пройти або проїхати своєю дорогою. Вирок остаточний і оскарженню не підлягає. Фух, все!

Усі відвідувачі радісно стали дякувати судді. А один із кумів викрикнув:

— Дякую, шановний суддя! Як жаль, що ви нас раніше не засудили!

— Нічого, — відповів головний суддя, — краще пізно, ніж ніколи!

Куми і їхні жінки стали виходити із зали. Куми в дверях спробували знову поступатися дорогою, та якось разом прослизнули.

Суддя витяг назад із шухлядки шматок сала. Трохи відрізав. Потім із тієї ж шухлядки дістав шкалик наливочки. Налив у чарочку на два пальці. Хильнув. Закусив сальцем і пішов до дорадчої кімнати. Через декілька хвилин муха почула із сусідньої кімнати хропіння й знову почала битися головою об вікно.

Друга глава.

Вітерець легеньким подихом обдував стрижену потилицю та ворушив неслухняний чуб юного козака. Яскрава вишита сорочка надувалася веселим вітерцем і показувала, яким здоровим і сильним буде Горошок, коли накачає м’язи у Козацькому університеті. Сині шаровари морем колихалися навколо ніг. І ніхто не зміг би точно сказати, що ширше і прекрасніше: ці пишні штани чи справжнє море. Скрип нових червоних чобіт був таким мелодійним, що, мабуть, у всьому Батурині не було чобіт із кращим скрипом.