Розділ 6

Ліда сиділа на дерев’яному пеньку та схлипувала. У неї тряслися руки, обличчя було замазане брудом, а на обличчі застиг вираз переляку.

Поряд, присівши навпочіпки, сидів Микита. Взявши дівчину за руку, він чекав, доки та трохи заспокоїться.

- Не плач, - ласкаво промовляв чоловік, мабуть, вже десятий раз.

- Що я їй зробила? - плачучи відповідала дівчина.

- Взяла до рук курчатко, - пояснив хлопець.

Коли вони зайшли до пташника, Ліда намагалася ні на що не дивитися. Але раптом, за невисокою загородою почула тихе цвірінькання. Не втримавшись від цікавості, підійшла подивитися. На її вустах з’явилася усмішка, коли вона побачила велику сіру курку, а поряд із нею цілку купку жовтих та білих курчаток. Вони були такі милі, що дівчина, не втримавшись, нахилилася та взяла одне пташенятко до рук.

За якусь мить, курка наче сказилася.  Блискавкою метнулася до порушниці спокою, і Ліда відчула біль від удару міцного дзьоба. Було не стільки боляче, як страшно. Курка репетувала настільки голосно, що здавалося, можна оглухнути від цього «співу». Ліда, не знаючи, що робити, закричала, але навіть не розібрала що саме.

На щастя, підскочив Микита та ногою відштовхнув курку, яка продовжувала свої атаки. Підхопивши дівчину під руку, він вивів її з пташника, намагаючись заспокоїти. І тепер, Ліда сиділа, і її майже трясло від ридань.

- Скажу дядькові, щоб він з цієї нахаби борщ зварив, - крізь сльози промовила дівчина.

- Не вийде. У неї курчата. Ліда, зрозумій. Квочка-це мати. Вона захищала свою дитину.

- Я не бажала нічого поганого. Повернула пташеня де взяла. 

- Але ж птиця цього не знає. Звідки вона могла здогадатися про твої невинні наміри?

Ліда не відповідала, потроху заспокоюючись. Хіба могла знати, що перший же день у селі, обернеться такою трагедією.

- До речі, ти коли кричала, звала якогось котика. Хто він такий?

- Це не твоя справа, - похмуро відповіла дівчина.

- Можливо. Тобі вже легше? - хлопець продовжував дбайливо тримати руку дівчини у своїй. Долоня Ліди повністю потонула у його широкій руці.

Дівчина із невеликим роздратуванням висмикнула свою руку з його.

- Так. Уже гаразд. Як там тебе? Миколо?

- Микита, - миролюбне  відповів хлопець.

«Здається, у дитинстві мені тато казку про Микиту-гречкосія читав. Точна копія тебе», - подумала дівчина.

Тим часом, Микита піднявся та взяв до рук обидві корзинки.

- Я сам піду позбираю те, що треба. Потім підемо до качок і гусей. Вони знаходяться на відкритому дворі. Якщо не забажаєш, не станеш до них заходити. Я не скажу, що зробив роботу за тебе. Тільки прошу тебе, не плач більше.

Ліда не помічала, як сльози продовжували текти по обличчю, лишаючи мокрі доріжки. Вона мовчки втерла їх рукавом.

- Скажи, - зупинила вона чоловіка, який вже збирався піти, - з тобою таке бувало?

- Я давно живу у селі. Звісно бувало. Все приходить з досвідом. З часом розумієш, коли до тварин та птиці можна лізти, а коли краще не чіпати. Згодом, і ти розберешся.

- Ні. Дякую. Я тут лише на три місяці. Сподіваюся, що менше.

Микита нічого не відповів. Лише підбадьорюючи усміхнувся та пішов до пташника.

Коли він повернувся, Ліда вже стояла на ногах, засунувши руки у кишені та дивлячись кудись у далечінь. На її обличчі вже не було сліз, але воно ще берегло залишки смутку.

- Корзини до верху забиті, - промовив Микита, - кури молодці цього року. Ну що? Ходімо до качок?

Дівчина кивнула. Хлопець помітивши її убитий вид, зауважив:

- Що за поганий настрій? Ти подивися, яка чудова погода! Сьогодні не жарко. Через годину зробимо перерву і поїмо полуниці. Любиш?

- Я хочу додому, - тихо промовила дівчина, не обертаючись до співрозмовника.

- Вибач, але не я тебе привіз сюди. Я сам схожу до іншої птиці, а ти бери кошики та віднеси до літньої кухні. Хай краще Марійка вирішить, що з цим робити.

Коли дівчина принесла корзини та поставила їх на стіл, Марійка мила посуд. На відміну від Ліди, у молодої жінки настрій був пречудовий. Побачивши Ліду, господиня тут же принесла їй цілу тарілку свіжих полуниць.

- Підкріпися, люба. У твоєму віці потрібно вживати багато вітамінів. Можеш додати цукру, але я раджу без нього. Тільки тоді зможеш відчути справжній смак ягід.

Ліда нічого не відповіла, проте і не відмовилася від полуниці. Змушена була визнати, що поряд з цими соковитими, маленькими штучками, та полуниця, що продавалася у київських супермаркетах, навіть поряд не стояла.

- То як ти впоралася із своїм першим завданням? - запитала Марійка, продовжуючи витирати тарілки.

- Чудово вона впоралася, - промовив Микита, який у цей час підійшов також до столу, - у мене давно не було таких старанних учнів.

Дівчина мимохіть втягнула голову у плечі. Боялася, що зараз хлопець розповість про її ганебну пригоду і всі почнуть сміятися. Але бородач просто сів поряд та простягнув руку за ягодою. Розмова перевелася на інше. Микита з Марійкою роздумували, чи потрібно посадити в саду ще кілька яблунь.