Розділ 2

Наступного дня, Ліда піднялася майже опівдні. Була субота і дівчина цим скористалася. Вона узагалі охоча спати допізна, тому і не полюбляла ходити до школи. Добре, що лишилося здати іспити та покинути набридливий учбовий заклад  назавжди.

Вдягнувшись, вона вийшла на кухню. Як і сподівалася, там порався батько. На вихідні, якщо у нього не було термінової роботи, завжди намагався приготувати сніданок самостійно.

- Доброго ранку, татку, - прощебетала дівчина, сідаючи за стіл, - мені, будь ласка, на сніданок млинці, каву та морозиво.

- Забагато не буде? - тепло посміхнувся батько, ставлячи перед нею тарілку.

- Сподіваюся, що ні, - Ліда відповіла такою ж посмішкою, - ти ж так смачно готуєш.

- Вже б пора самій навчитися готувати, мила.

- Навіщо? Увесь тиждень нам готує Іра, а на вихідних ти чудово пораєшся.

- Хіба не бажаєш стати гарною хазяйкою у власному домі?

- Не дуже. Коли я вийду заміж за Максима, у нас буде прислуга. Моє завдання лишатися завжди красивою та турботливою дружиною. Якщо буду мити посуд, хіба мої руки залишаться ніжними?

- Я колись мив посуд, - зауважив батько, але не став нічого розповідати. Його перша робота у ресторані не викликала гарних спогадів.

Вони деякий час мовчки снідали. Ліда доївши чудовий сніданок, покинула брудні тарілки та хотіла йти до кімнати. Але батько попросив її лишитися.

- Хочу поговорити з тобою, доню, - тихо сказав він.

- Я теж. Мені телефон новий потрібен. І сукня. До того ж, на манікюр записалася, колір вибрала блакитний. Це улюблений колір Максима.

- Де лежать гроші, ти знаєш. Ліда, мені потрібно поговорити з тобою, - тихо повторив батько, - ти вже доросла, щоб зрозуміти…

- Ой, мені мій котик написав, - прощебетала донька, - татку, я йому відповім, потім з Настею по магазинам пройдуся. Я, до речі, собі золоті сережки хочу. Все, я побігла. Гарного дня, татку.

Юна дівчина вибігла з кухні, залишився гору посуду на свого батька.

У Ліди був гарний настрій. Вона чудово провела день зі своєю подругою. Звісно, центром обговорення став, для дівчат, Максим. Ліда знала, що колишні однокласниці заздрять їй, що такий вродливий хлопець обрав її. Злі язики торочили, що він так зробив, бо у їх батьків мала б бути загальна справа, проте дівчина не зважала на це. Було відомо, наскільки ровесниці можуть бути ревнивими гадюками.

Зараз вона, щаслива, верталася додому. Якраз побачила, як з машини виходив батько. Вирішила підійти до нього та привітатися. Заодно попросити ще коштів на телефон. Сьогодні витратила більше ніж планувала.

Зробила два кроки і заклякла на місці. Тому що вийшовши з машини, чоловік допоміг вийти ще одній молодій особі. Вродливій жінці, яку з ніжністю тримав за руку…

Ліда розгубилася. Скільки вона себе пам’ятала батько завжди був сам. Тобто, ні з ким не зустрічався, навіть не ходив на побачення. Принаймні, його доня ніколи не спостерігала такого за ним. І ось зараз…

Розгубленість змінилася відчуттям злості. Та що він собі думає! Сам же говорив, що для нього існувала тільки одна жінка -  мати Ліди і його дружина. І нехай вона померла, коли народилася Ліда, але…

Дівчина не стала роздумувати над цим, і просто пішла до батька і його «пасії».

- Доброго дня, - промовила вона, підходячи до тата, але не зводячи допитливого погляду з незнайомої жінки.

- Привіт, Ліда, - батько підморгнув доньці, - добре що ти повернулася вчасно. Знайомся це…

- Ви до нас зайдете чи як? - трохи не з викликом запитала Ліда, ігноруючи батька та звертаючись до жінки.

- Якщо запросите, - відповіла та, і дівчина помітила, що ця краля років на двадцять молодша за її батька.

«Зрозуміло. Вирішила пристроїтися у чужому гніздечку, - похмуро подумала Віра,  - ну ще побачимо хто кого».

- Ходімо, вип’ємо чаю, - сказав батько, відкриваючи двері парадного та пропускаючи жінок уперед.

Ліда демонстративно обігнала подругу батька та побігла верх по сходам. Зазвичай вона їздила на ліфті, по сходам піднімалася тільки коли психувала. І зараз був саме такий момент…

- Отже, татку, хто була ця фарбована дівуля? -  запитала донька, намазуючи хліб на масло.

- Я вже казав, що її звуть Віра, - відповів батько, - вона не дівчина, а доросла жінка. І можливо…

- Що? - Ліда зробила такий вираз обличчя, наче проковтнула цілий лимон. Добре його пережувавши.

- Здається, що я готовий спробувати з нею…

- Спорожнити кишені? - огризнулася дівчина.

- Побудувати стосунки.

- Які стосунки, тату? Ти не раз казав мені, що тільки мама живе у твоєму серці. Що тільки її зможеш кохати усе життя, - у голосі дівчини забриніли сльози.

Батько встав, та підійшов до своєї єдиної донечки. Присів перед нею навпочіпки, поклав руку на коліно, намагаючись заспокоїти.