5.Коли дім став небезпечним

Коли я переїхала до матері, усе здавалося початком нового життя.
Нове місце. Нова школа. Новий дім.
Але дуже швидко атмосфера змінилася.
Вітчим став суворим. Спочатку — у словах. Потім — у контролі. Згодом у домі з’явилася агресія. Я бачила, як він піднімав руку на матір. Чула крики. Бачила її сльози.
У той період я перестала бути просто дитиною.
Я жила з ними з п’ятого по дев’ятий клас. У школі намагалася вчитися і тримати вигляд звичайного життя. Удома — допомагала, підтримувала, залишалася тихою.
Я рано навчилася не показувати страх.
Коли я вступила до училища, це стало для мене ковтком свободи. Я вперше відчула, що можу будувати свій шлях.
Я свідомо обрала професію бухгалтера. Мені подобалася структура, цифри, порядок. У цифрах є логіка. Там усе зрозуміло: є правила, є точність, є результат. У моєму житті цього часто бракувало — тому бухгалтерія стала для мене опорою.
Навчання було моїм пріоритетом. Я хотіла мати професію, яка дасть стабільність і незалежність.
Але на третьому курсі вітчим зрадив сім’ю і пішов.
Це стало новим ударом для матері. Вона впала в депресію. Молодші брати були ще маленькими, і відповідальність знову лягла на мене.
Я почала працювати паралельно з навчанням.
Однією з робіт був продаж пам’ятників. Це була серйозна, доросла робота. Я не боялася труднощів. Я просто робила те, що потрібно, щоб підтримати родину і не зупинити навчання.
Я працювала.
Навчалася.
Дбала про близьких.
І в той період остаточно зрозуміла: моє майбутнє залежить від мене.
Я більше не чекала, що хтось врятує ситуацію.
Я стала тим, хто тримає.