Розділ 4.

Розділ 4.

Стів вийшов із таверни й зупинився на вулиці. Після напівтемного приміщення сонце здалося особливо яскравим. Кінь стояв там, де він його залишив, і спокійно чекав біля інших коней.

Тепер Стів дивився на містечко зовсім інакше. Ще недавно він просто не розумів, куди потрапив і що тут робить. Тепер це було місце, де йому, можливо, доведеться провести не один день.

Він згадав слова бармена й подивився через дорогу. Готель знайшовся одразу. Стів відв’язав коня й рушив туди.

Біля готелю Стів зупинився. Про себе він уже подумав, а от про коня якось забув. Залишити його на вулиці до ранку явно не годилося. Коню теж треба було десь ночувати, щось їсти й пити.

Стів озирнувся. За готелем стояла стайня. Зсередини тягнуло прохолодою й сіном. Біля стайні чоловік знімав сідло з коня, а трохи далі ще кілька коней спокійно жували сіно.

Стів подивився на свого коня.

— Готель для мене, гараж для тебе.

Кінь фиркнув.

— Сподіваюся, хоч сніданок для тебе входить у вартість.

Чоловік біля конюшні почув його.

— Якщо кімнату в нас береш, коня можеш залишити тут.

Стів повернувся до нього.

— А годувати?

— Нагодуємо, напоїмо. За все розрахуєшся в готелі.

Це вже звучало непогано. Стів підвів коня ближче, але зупинився. Чоловік подивився на нього, потім на коня.

— Ну, розсідлуй.

Стів глянув на сідло. До цієї хвилини він якось не замислювався, що його ще треба знімати.

— Є невелика проблема.

— Яка?

— Я не знаю як.

Чоловік секунд перестав поратися біля коня й подивився на Стіва.

— Коня маєш, а сідло зняти не вмієш?

— Кінь у мене з’явився сьогодні.

— Купив?

Стів згадав напис в Книзі.

— Можна й так сказати.

Чоловік підійшов до коня й узявся за ремені.

— Дивись. Завтра сам робитимеш.

Стів став поруч і почав уважно стежити за його руками. Схоже, якщо він збирався затриматися тут хоча б на кілька днів, доведеться навчитися доглядати за конем. А ще непогано було б навчитися на ньому їздити.

Чоловік послабив один із ременів і показав Стіву, як його відстебнути.

— Ти звідки?

— Здалеку.

— Це я вже зрозумів.

Стів подивився, як той знімає сідло.

— А як вас звати?

— Том.

— Стів.

Том кивнув і передав йому сідло.

— Тримай.

Стів узяв його й здивувався вазі. На коні сідло виглядало значно легшим.

Том показав, куди його поставити, і зайнявся конем. Стів відніс сідло до стіни й повернувся.

— А його тепер годувати треба?

Том глянув на нього.

— Ти давно маєш коня?

— Хвилин сорок.

Том здивовано подивився.

— Сорок хвилин?

— Приблизно.

— І вже встиг доїхати сюди?

— Ні. Ми пішки прийшли.

Том подивився на коня.

— Ти не вмієш їздити?

— Поки ні.

Том повернувся й продовжив свою роботу.

— Тоді вам обом пощастило, що місто було недалеко.

Стів постояв поруч, спостерігаючи за ним.

— А як називається це місто?

— Рівертон.

Назва була цілком звичайною. Таке місто могло бути й у його світі.

Том завів коня у стійло.

— То все-таки… звідки ти?

Стів показав рукою на схід.

— Он звідти.

Том подивився в той бік.

— А до того?

— Це довга історія.

Том більше не питав і зайнявся конем.

— Мабуть, я піду. Гляну на готель, раз тут усе добре.

— Іди. За коня не хвилюйся.

Стів залишив Тома з конем і вийшов із стайні.

Біля готелю чоловік вивів коня на вулицю. Стів мимоволі затримався.

Чоловік поставив ногу в стремено, відштовхнувся від землі й одним рухом опинився в сідлі. Підтягнув повід, розвернув коня й поїхав вулицею.

Стів провів його поглядом.