Розділ 3.

Розділ 3.

Тепле повітря торкнулося обличчя. Легкий вітер пройшовся по волоссю. Стів повільно розплющив очі.

Під ногами була земля. Навколо, скільки сягав погляд, простягалася рівнина, вкрита високою пожовклою травою. Вдалині виднілися невисокі пагорби, а над ними — величезне чисте небо.

Стів кілька секунд просто стояв, не рухаючись. Потім швидко обернувся. Дверей не було. На тому місці, де вони мали стояти, був кінь. Кінь подивився на нього й голосно фиркнув.

Стів різко відступив на крок подивився на коня. Потім швидко озирнувся.

Ні дверей. Ні будинку. Ні річки.

Він повернувся туди, де щойно стояли двері, пройшов кілька кроків убік, потім назад. Порожньо.

Стів оглянув рівнину. Серце билося швидше. Він намагався зрозуміти, що сталося, але жодного нормального пояснення не знаходилося. Ще хвилину тому він стояв у підвалі старого будинку. Тепер навколо не було нічого, крім трави, пагорбів і коня.

Стів машинально глянув на Книгу в руці. Вона була на місці.

І саме тоді побачив щось дивне. Тканина на рукаві повільно почала змінюватись просто на очах.

— Що за...

Смикнув рукав, ніби це могло щось зупинити. Але тканина вже ставала іншою. Погляд упав нижче — змінюється не тільки сорочка. Звичні штани просто в нього на очах стали грубішими й темнішими. За кілька секунд на ньому вже були потерті джинси. Взуття теж змінилося — замість його черевиків з’явилися високі шкіряні чоботи.

Стів не встиг як слід роздивитися їх, коли на поясі щось потягнуло вниз. Він опустив очі. Навколо талії вже був широкий шкіряний ремінь, а збоку висіла кобура.

Стів обережно торкнувся її рукою. Усередині був револьвер.

— Що це таке?

Він швидко прибрав руку від кобури.

Зміни тим часом припинилися. Стів оглянув себе. Сорочка, джинси, чоботи, ремінь із револьвером — усе виглядало так, ніби він щойно зійшов зі сторінки книги про Дикий Захід.

І тільки тоді відчув, що на голові щось є. Він підняв руку й намацав широкі поля капелюха. Зняв його й кілька секунд мовчки розглядав, потім знову подивився на себе.

Кінь фиркнув. Стів підняв голову. Той уже стояв ближче.

— Ти ще тут...

Кінь зробив кілька кроків до нього. Стів насторожено відступив.

— Спокійно.

Кінь зупинився, подивився на нього, а потім підійшов ще ближче й ткнувся мордою просто йому в плече. Стів похитнувся від несподіванки.

— Гей!

Кінь знову фиркнув і цього разу легенько штовхнув його носом. Стів подивився на нього.

— Я теж нічого не розумію.

Кінь ще кілька секунд дивився на нього, потім опустив голову й спокійно став поруч. Тільки тепер Стів звернув увагу, що кінь був осідланий. На ньому було просте шкіряне сідло, збоку висіли поводи, а позаду була прив’язана невелика сумка.

Стів обійшов коня з іншого боку. Нікого поблизу не було. Він приклав долоню до очей і оглянув рівнину. Навколо простягалася висока трава, подекуди виднілися невисокі пагорби — і жодної людини.

— А господар у тебе є?

Кінь повернув голову й подивився на нього.

— Зрозуміло.

Стів згадав про Книгу. Після всього, що сталося за останні кілька хвилин, це була єдина річ, від якої він ще міг чекати хоч якогось пояснення.

Він відкрив її. Сторінка була порожньою. Спочатку нічого не відбувалося. Потім просто в нього на очах почали з’являтися слова:

«Освоюйся. Кінь твій».

Він перечитав напис і поглянув на коня. Той спокійно стояв поруч, наче все, що відбувалося, було цілком звичайною справою. Стів знову опустив погляд на сторінку й трохи почекав. Більше нічого не з’явилося.

Він закрив Книгу й озирнувся. Далеко попереду, біля підніжжя пагорбів, виднілися кілька будинків. Інших місць, куди можна було піти, навколо все одно не було.

Стів перевів погляд на коня. Той стояв поруч із таким виглядом, ніби чекав, коли новий господар нарешті вирішить, що робити далі.

Він підійшов ближче й узявся за поводдя. На мить подивився на сідло, потім на коня. Сідати верхи Стів не поспішав. На конях він ніколи не їздив, а перевіряти, чи з’явилося це вміння разом із капелюхом і чоботами, зараз не дуже хотілося.

— Ходімо.

Кінь слухняно рушив за ним.

До будівель виявилося далі, ніж здавалося. Дорога тягнулася через рівнину, час від часу піднімалася на невеликі пагорби й знову спускалася вниз. Кінь ішов поруч, і невдовзі Стів майже перестав звертати на нього увагу.

Поступово будинки попереду ставали більшими. Спочатку можна було розрізнити лише дахи, потім з’явилася широка вулиця, дерев’яні будівлі по обидва боки й кілька людей біля них.

Стів сповільнив крок.

Тепер уже не залишалося сумнівів. Одяг, револьвер, кінь, а тепер ще й містечко попереду — усе виглядало так, ніби він справді опинився на Дикому Заході.