Друге побачення

Вранішнє проміння сонця падало на чайник, що вже закипав. Поруч з таким самим жаром на щоках стояла Єва і жестом веліла сестрі заткнутись.

— Я нікуди не піду.

— Можливо він захотів вибачитись. Всіляке буває. Це більше другий шанс, щоб ти не розчарувалась в чоловіках.

— Це шанс розчаруватись в тобі.

— Ой, для цього в тебе ще все життя попереду.

— Ні.

І ось Єва знову стоїть біля воріт дитячої лікарні, а до неї наближається Артем. Сьогодні його шапка з’їхала на інше вухо, а від нього за кілометр було чутно запах м’ятної жуйки.

— Привіт Ритуля. Класно, що ти прийшла.

— Так, класно. Знову підемо колами?

— Ні, — дівчина вже полегшено видихнула, — ми підемо до мене в гараж.

— Що?

— Ну я вчора тобі розповідав, а сьогодні покажу. Маєш бачити на чому будеш королевою їздити.

— Артеме, я не впевнена. Це ж такий важливий момент. Ти ж не всіх дівчат водиш дивитись на свою красуню.

Вона спеціально намагалась пом’якшити питання, але забула, що ця людина не розуміє натяків.

— Всіх, — відрубав Артем. — Пішли.

Єва мовчала і слухала, як пацани розбирали чиюсь машину і яке лайно, ті сучасні іномарки.

З кожним кроком вона набиралась сміливості все пояснити Артему і піти додому.

— Хотіла тобі сказати, — Єва не встигла продовжити, бо врізалась в Артема.

Він стрімко повернувся до дівчини і широко роззявивши рота спробував її поцілувати. В останній момент вона встигла ухилитися, але її вже міцно схопили.

— Відпусти.

— Це пропуск, щоб далі піти.

— Я не хочу далі йти. Відпусти. Я не Рита!!!!!

Хватка ослабла і Єва відразу вискочила, відійшовши на безпечну відстань.

— А хто ти? Я бачив тебе на роботі не один раз.

— Я її молодша сестра. Вона попросила прийти мене.

— Ви, як однакові.

— Нам часто це говорять.

Артем розгублено копирсався носком чобота в опалому листі.

— Ти мені теж подобаєшся, якщо так то.

— Вибач, що так вийшло.

— Так ти не подивишся на машину?

— Ні, Артеме. Дякую тобі, але я піду додому. Дружня порада. Наступного разу, коли запросиш дівчину на побачення, то дай їй змогу хоча б слово сказати, і пригости чаєм чи кавою. Ще, не треба так поспішати з поцілунками. Хоча дівчата різні бувають.

— Поняв — прийняв. Так точно не хочеш?

Єва лише похитала головою і залишила Артема зі своїми думками.

Телефон розривався.

— Як все пройшло?

— Я вже йду додому.

— Чого так рано?

— Піди сама і погуляй довше.

Бляха, вийшло більше двох секунд.

Біля під’їзду стояв Артур з собакою. Рудий лабрадор відразу кинувся до дівчини і почав стрибати, вимазуючи лапами.

— Хей, Рон, ти не джентльмен. Чого знову сумна?

— З побачення йду.

— Знову? Мені поговорити з Ритою?

— Це буде дивно. Але дякую. Я йому все розповіла. Розійшлись на добрій ноті наче. Мені його якось і шкода.

— Ти себе згадай синю від холода, а потім його жалій. Не можна такою бути. Шуруй додому, тут не травень місяць.

— Дякую, що б я без твоїх вказівок робила. Але то мені карма повернулась за мої власні. Бувай Роне. Бувай Артуре.

Вона ще раз погладила собаку і зайшла у під'їзд. Артур провівши її поглядом, пішов в сторону парку з Роном.

Єва ще не встигла переступити поріг квартири, як на неї налетіла Рита.

— Тут така справа.

— Я йому все розповіла. Далі сама.

— Знаю. Він сказав, що ти йому сподобалась і попросив твій номер телефону.

— І ти?

— Дала його. Тільки що відправила повідомлення.

— Ти в своєму розумі? Мене сьогодні ще трохи б і разом з ботинками проковтнули, а ти так легко номер мій роздаєш. Що з тобою взагалі?

— Мені здалось це романтичним.

Єва почала стягувати з себе пальто.

— Це повна дурня. Добре, що він жадібний, як ти, і довгих дзвінків не буде. Це останній раз.

— Останній. Чесно-чесно. Якщо треба, я можу піти замість тебе.

— Мені іноді здається, що це я старша.

— Це ілюзія, бо я дуже молодо виглядаю.

Дзенькнув телефон.

— Повідомлення з незнайомого номеру.

— Це вже, мабуть Артем. Правда він ніколи не відправляв мені повідомлення.