Перше побачення

Ця історія — художня вигадка.

Якщо раптом з ким ставалась подібна ситуація, то оце так несподіванка.

Рита весь вечір не відходила від сестри і вмовляла піти на побачення замість неї.

— Євочка, ріднесенька моя, ну будь ласочка.

— Ні, ні, ні і ще раз ні. Якщо він тобі не подобається, то нащо взагалі номер лишила?

— Та я і не лишала. Тобто лишала, але я не пам'ятаю кому саме. І мені треба, щоб ти це дізналась.

Підібгавши ноги Рита з очима, як у того котика з мультфільму, дивилась на Єву. Та лише зітхнула і відкинулась на креслі.

— Добре, піду я. А раптом це буде хлопець, що тобі подобається? Як потім поясниш ситуацію? “О, привіт. То моя сестра була на першому побаченні, бо я не дуже хочу з якимись дурниками зустрічатись, а вона молодша — її не шкода”.

Рита лише голосно засміялась і пожала кружляти навколо, наче намагалась накласти закляття.

— Та хай так. Якщо я йому сподобалась, то сприйме як милу особливість.

— Бути інфантильною дурепою?

— Трохи імпульсивною і загадковою. Краще ось так.

Очі дівчини блищали, як в лихоманці. Тому Єва ще трохи подивившись на ці шаманські танці все ж погодилась.

— Один раз.

— Так, як же добре! Дякую тобі. Я вже казала, що люблю тебе?

— Ні.

— Якось скажу. Нам треба тепер обговорити всі подробиці, щоб не виникло непотрібних питань. Давай з самого початку — звати його Артем.

— Тобто ти знаєш його ім'я. Що тобі ще треба? Пішла і дізналась, кого в тому відділі так звати.

— Проблема в тому, що там п’ять Артемів.

— Хороший врожай був. Добре. Що далі?

Поки дівчата домовлялись, то Єва встигла декілька разів відмовитись, а потім знову погодитись. Рита вже назначила місце зустрічі і цим відрізала примарний шлях відступу сестри.

Хоча відмовити їй було неможливо. Саме про це й думала Єва, стоячи біля воріт дитячої лікарні в очікуванні того самого Артема.

Дрібний дощик додавав мінорних фарб до, і без того, нудної ситуації.

Телефон завібрував в кишені пальта. Риті було цікаво, що ж там відбувається.

— Ти сама?

— Поки так.

— Чому він досі не прийшов?

— Спитай сама.

— Це буде підозріло.

— Подзвони нормально.

— Не хочу гроші витрачати.

— Тоді взагалі не дзвони.

Наступний виклик Єва відразу скинула і дуже вчасно, бо до неї вже підходив хлопець з посмішкою від вуха до вуха.

Розхристаний і в з'їхавшій шапці, він з викликом розглядав Єву.

— Привіт, Рита. Класно, що нарешті побачились. Бо ті дві секунди задовбали.

— Привіт. Міг би і просто подзвонити.

— Не хочеться гроші тратити.

“Ідеальна пара, — промайнуло в голові дівчини”.

— Добре, тоді куди підемо?

— Погуляємо. Погода, так то, хороша.

Єва покосилась на хмари, що ставали все більш важкими, але у відповідь просто кивнула головою.

Від Артема пахло чимось знайомим і вона все не могла втямити чим саме.

— В мене, так то, машина є. Діда правда, але на ходу. Буде скоро.

“Дешевий бензин!”

— “Жигулі”?

— Чому відразу “Жигулі” чи тобі тільки іномарку подавай? Ланоси там, чи що там зараз модно?

— Я погано знаюсь на машинах, — Єва лише знизала плечима, бо то було напівправдою.

В дитинстві вона разом з братом багато часу проводила в гаражі дядька і роздивлялась всі ті дивні механізми під капотом.

— В мене справжня чорна “Волга”. Ти взагалі розумієш, що це за машина? Та куди там тобі.

Єва лиш здивовано підняла очі на це зухвальство. Вже як виглядає “Волга” вона точно знала, але слова їй сьогодні вставити не дали.

Вони находили десяток кілометрів, поки Єва, вкрай змерзнувша, не почала прямо говорити, що вже їй треба додому. Бо всі попередні натяки не були почуті, або просто їх проігнорували.

— Щось ти якась слабенька. Як мені будеш нащадків народжувати, а?

Шморгнувши носом, Артем штовхнув дівчину стегном, що та мало не вилетіла на проїзну частину дороги.

— Та! Каші мало їла. Я тобі тоді ввечері подзвоню. Давай мала.

Прямо посеред тротуару він розвернувся в інший бік і пішов до зупинки.

Єва лише кліпала очима, не розуміючи до кінця — це черговий жарт чи ні.

— Гей, ти що тут робиш взагалі?

Неподалік з припаркованої автівки виглядав їх сусід Артур.

— Ой, привіт. Та ось гуляла.

— Ти змерзла?

— Та ні, вже йду додому.

— Підійти ближче, бо погано чую.

Дівчина смішним пінгвіном підскочила і нахилилась до рівня вікна. Цокіт зубів відразу викрив її брехню.

— Давай бігом стрибай всередину. Ніс який червоний. Рита куди дивиться?

— Рита мене сюди на побачення і відправила.

— На яке побачення? Так, зачекай секундочку.

Він вискочив з машини, а Єва тим часом продовжувала ігнорувати дзвінки сестри, відправивши коротке повідомлення з напрямком, куди їй варто слідувати.

Дверцята відчинились і салон наповнився ароматом кави.

— Ось тримай капучино.

Єва вхопилась холодними руками в той стаканчик, як за рятівне коло.

— Дякую, мені трохи ніяково.

— Тобі? Це тому козлу має бути незручно. Водити дівчину по такій погоді. Треба було відразу йти додому.

— Ти ж знаєш, що не такий в мене характер. Інакше я б і не опинилась на цьому, так би мовити, побаченні.

— Це останнє було, сподіваюсь?

— Я більше не погоджусь, ти що. — Вона замовчала розуміючи, що Рита вміє вмовляти. — Можливо ще одне, не більше, якщо треба буде.

— Якщо їй треба, то хай сама і йде. Запиши мій номер.

— В мене телефон сів, поки Рита надзвонювала.

— Так ти ще й могла залишитись без зв’язку в іншому районі міста. Капець. Мені це дуже не подобається.

— Ти занадто переймаєшся проблемами стороньої людини.

— Чому сторонньої? Ти моя сусідка, а ще молодша сестра колишньої однокласниці. Майже рідня.