Розділ 10. Світло, камера, мотор!

Я лежала на дні величезної скляної банки, розмазуючи пальцями фальшиву кров, якою просякло розметане волосся та біла сукня з сірим нальотом. Зображаючи фізичну слабкість, повільно піднялася на коліна, підповзаючи до стінки банки... і люто вдарила по ній! Пізніше, вже на стадії монтажу, сюди додадуть ефект розбитого скла.

— Стоп! Чудово, Персефоно! — прокричав режисер через гучномовець, коли музика стихла. — І ще один дубль, контрольний.

Зграйка гримерів одразу ж підбігла до мене і закрила голографічною ширмою, переодягаючи в нову сіро-білу сукню з ефектом пошарпаної і місцями порваної тканини, оперативно вимиваючи та висушуючи моє волосся. Щоб вже за хвилину акуратно і красиво розкласти все це на оновленому шарі штучної крові на дні величезної банки.

Так-так, звичайно, кров можна було б теж додати у відеоредакторі. Але цей режисер вважав за краще знімати, використовуючи мінімум графіки, та працювати з натуральними матеріалами. Як він сам казав — деякі речі найкраще виглядають справжніми, а не намальованими.

— Ти готова? — гукнув режисер. — Тоді продовжуємо! Три, два, один... Поїхали!

І знову заграв запис пісні, нечутно підспівуючи якому, я вкотре повторювала сцену, в той час як мене з різних ракурсів знімало декілька камер.

Всупереч всім моїм хвилюванням, сингл «Уламки метелика» все ж вистрілив. Пісня зі старту потрапила в чарти, її взяли в ротацію на всі радіостанції, яким вона підходила за форматом, а продажі на платформі переконали великих босів, що я була для них вигідним придбанням. Тому не зволікаючи, керівництво компанії розпорядилося почати зйомки кліпу на свіженький хіт.

Часу ловити ґав не було, тож команда приступила до роботи: поки костюмери шили вбрання, режисер керував створенням сценарію і декорацій. А після того, як матеріал буде повністю відзнятий, піде робота над монтажем і візуальними ефектами.

Бюджет на все це, як для початківця, для мене виділили скромний, за мірками компанії. Але для ефектного кліпу, знятого швиденько, його більш ніж вистачало.

— Дуже добре, є, — повідомив режисер, коли я вже дідько знає вкотре вдарила кулаком по склу. — Переодягайся та чекаю на тебе в четвертому павільйоні.

Кивнувши, я дочекалася гримерів, які взялися відмивати мене від фальшивої крові та переодягати в наступний костюм. На цей раз — значно складніший: чорний корсет, маленькі вузькі шортики, що відкривали татуювання (на якому режисер особливо радо робив акценти в кадрах), ботфорти на високих підборах та спідниця-шлейф, яка кріпилася до поясу і повністю відкривала перед, при цьому розвиваючись позаду мене. Волосся зібрали в високий, пишний кінський хвіст, вдягнувши на голову мелодін. А на довершення картини додали чорний чокер та кілька шкіряних браслетів (від зап'ястя до середини плеча), з яких звисали ланцюги.

Щойно гримери закінчили, мене провели до наступного павільйону, де на тлі зеленого екрану підлогою були розкидані уламки битого скла.

— Персефоно, готуйся, п'ять хвилин, — кинув режисер, продовжуючи віддавати команди знімальній групі.

— Молодець, Персі! — защебетала Геката, сівши поруч на стілець. — Здається, класний кліп вийде.

— Ага, ідея в нього цікава, — кивнула я, поглядаючи на знімальну групу, що робила останні приготування. — Скоріше б уже побачити готовий результат. Точно до дірок задивлюся!

— Так, поки у тебе вільна хвилинка... хотіла обговорити з тобою плани на твій День народження.

— А що з ним?

— Ну, він ніби як за два календарних тижні, — нагадала подруга. — Коротше кажучи, його потрібно використати. Тому я хочу організувати в «Декарді» присвячений цій події вечір. Куди, звісно, запросити кілька журналістів, щоб всю цю справу висвітлили. Заодно буде урочисте прощання з роботою в ресторані.

— Певною мірою ти маєш рацію, — зітхнула я. Те, що з «Декарду» нам все ж доведеться звільнятись, стало ясно після того, як сингл злетів, і в мене з'явилися перші шанувальники не з відвідувачів ресторану. Скажімо так, це трохи ускладнювало життя, і я підозрювала, що далі буде ще складніше. До того ж, «Олімп» вимагали від мене все більше часу, практично не залишаючи його для милого серцю підробітку. Навіть зараз заради зйомок кліпу ми з Гекатою взяли відгул на кілька днів.

— Тоді я займуся організацією, — повідомила менеджерка, роблячи позначки в розгорнутому органайзері. — Якщо є хтось, кого ти хочеш запросити — я скину тобі на скриньку шаблон запрошення, відправиш.

— Про що ти? Кого я можу запрошувати тут на свій День народження? — похитала головою я. — Крім тебе та інших співробітників «Декарду», я на цій станції, по суті, ні з ним особливо не спілкувалася...

— А як же Альтаїр? — підморгнула Геката.

— Ой, я тебе прошу, — пробурчала я, сховавши погляд. — От дуже йому треба ходити на днюшки кожної починашки, що виступала в нього на розігріві. Тільки осоромлюся...

— Гарними манерами не осоромлюються, — загиготала подруга. — Але там як схочеш. І все ж, подумай про це, він начебто...

— Персефоно, починаємо! — гукнув режисер, перебивши Гекату. — По місцях.

— Все, побігла, — кинула я, квапливо піднімаючись на ноги і прямуючи до своєї вихідної точки.

Де, згідно зі сценарієм, за сигналом режисера почала напружено та красиво крокувати кам'яною підлогою, всипаною склом, підспівуючи власному записаному голосу: