Розділ 9. Падіння та політ

Два тижні пролетіли набагато швидше, ніж хотілося б. Весь цей час я використовувала свої вихідні в «Декарді» заради того, щоб приходити в «Олімп», де мала право на використання репетиційних студій. Там я могла як слід розвернутися, не боячись потривожити сусідів надто гучною музикою та співом.

І от тепер, в супроводі Гекати, знову прийшла сюди, але на цей раз попрямувала в корпус звукозапису, де для мене саме закінчували налаштовувати студію.

Аби трек вийшов якомога яскравішим, для початку я повністю записала музику, щоб потім видати вокал, концентруючись тільки на співі.

Крім мелодіна, я так само брала з собою на запис всі інструменти. Спочатку ми записали чернетку з мелодіном — музику та вокал. Опісля на кожному інструменті я награла партії окремо. Все це зайняло в нас перший відведений на запис день. Другий день ми з Гекатою працювали в «Декарді», а звуковики тим часом монтували та зводили мінус. І ось на сьогодні було заплановано запис вокалу для мого першого синглу.

Щойно я прийшла, мене прогнали кілька разів, щоб як слід розспівалась, а заодно — аби підлаштувати апаратуру.

— Дуже добре, за п'ять хвилин починаємо, — повідомив звукооператор, риючись в голографічній панелі інструментів.

Серце стурбовано калатало в передчутті. Всього через п'ять хвилин я буду записувати свій спів для першої пісні, яка офіційно вийде на сайті великого лейбла. Отже, просто зобов'язана постаратися і заспівати її так, щоб ніхто не зміг забути цієї пісні, почувши її всього раз. Щоб всі та кожен були зачаровані нею, захворіли «Уламками метелика», потрапили в полон мого голосу. І я зроблю це!

— Персефоно, давай, будемо потихеньку починати, — скомандував звуковик, і я вже рушила до дверей кімнати для запису, аж раптом почула тихий сигнал, що повідомляв про нове повідомлення на електронну пошту. 

Це могло бути щось термінове, тож я не стала відкладати і дорогою до кімнати розгорнула голографічний екран робочого столу, відкриваючи скриньку.

Один лист з невідомої адреси. В якому було кілька рядків:

«Даремно ти це зробила, Персефоно. Дуже даремно. Ти вчинила як погана дівчинка і сильно засмутила мене. Не думай, що я залишу це просто так. Але щоб ти зрозуміла, наскільки я великодушний, ти отримаєш останній шанс. У тебе рівно три календарних місяці, щоб одуматися, самій повернутися до мене і, прийнявши відповідне твоєму вчинку покарання, благати мене, щоб я дозволив тобі залишитися. Гарненько благати. Тоді я, можливо, пробачу тебе, все буде як раніше, і ми отримаємо своє «довго та щасливо». Якщо ж ти продовжиш ламати комедію, все це закінчиться для тебе недобре. Ти ж сама розумієш, що я не залишу все ось так, і ти знову будеш моєю. То навіщо тобі зайві турботи й стрес? Час пішов, не гай його даремно».

Завмерши за зачиненими дверима кімнати звукозапису, я тремтіла, дивлячись на екран скляними очима.

Як?

Дядько, як?!

Коли я, здійснюючи найстрашнішу в своєму житті помилку, полетіла з Аїдом, то абсолютно точно не давала йому своєї адреси, як і логіну в месенджері та на сервісі соцмереж. Спочатку він був просто відвідувачем кабаре, а потім я відразу стала його лялькою під замком, яку позбавили доступу до мережі, тож у нього в принципі не було необхідності брати мою електронну адресу.

Тоді яким чином цей чоловік отримав її зараз? Невже хтось із «Олімпу» злив йому інформацію з договору, надавши мої особисті дані? Або ж Аїд просто найняв хорошого хакера, який рознюхав для нього потрібну адресу своїми каналами, витягнувши її з якогось сайту, де я реєструвалася? Сподіваюся, що саме останній варіант — навіть думати не хочу, що в компанії може бути кріт, який постачає інформацію про мене прямо капітану «Асфоделоса».

Три місяці.

А що буде через три місяці? 

Що планує зробити цей чортів соціопат?

— Гей, Персефоно, чи ти там не заснула? — почула я голос з динаміка і, здригнувшись, подивилася через звукоізолююче скло в контрольну кімнату, де звуковики сиділи разом з Гекатою.

Прокляття, запис.

Зібратися, негайно! Потім буду боятися і панікувати, зараз я зобов'язана взяти себе в руки і заспівати. Я — професіоналка, отже, не маю права дати емоціям впливати на мою роботу. 

Швидко згорнувши екран, я підійшла до мікрофона, одягла студійні навушники і, зробивши глибокий подих, дала сигнал, що готова починати.

Мінус, який звели звуковики з безлічі дублів записаних доріжок інструментів, вразив з перших акордів. Це була все та ж мелодія, але тепер вона звучала сильніше, об'ємніше, яскравіше. Хоч я і чудово вправлялася з мелодіном, але маючи можливість повністю сконцентруватися на кожному інструменті, віддати себе йому до кінця, зуміла записати партії, які всі разом створювали бомбу! І цій бомбі не вистачало останнього компоненту, останнього інструменту: голосу. Зараз, концентруючись лише на цьому інструменті, я просто зобов'язана гідно зіграти на ньому!..

— Я метеликом на шпильці 

Затріпочу та впаду.

Дикий звір мене в морилці

Добиває на ходу...

Не те. Все не те! Якого біса... Мій рот відкривався, діафрагма вібрувала, легені видихали повітря. Технічно я працювала так само чітко, як і зазвичай. Але ця чортова пісня все одно залишалася безликою! Млявою, нудною, убогою.