Розділ 8. Лише один підпис

— Будемо раді співпраці, — посміхнувся Янус (директор представництва «Олімпу» на станції «Артеміс»), коли я поставила свій підпис в контракті, згідно з яким продавала лейблу душу. Ну, або принаймні здавала її в оренду на найближчі роки за умови, що моя музика буде продаватися. В іншому випадку компанія залишала за собою право звільнити мене з виплатою мінімальної неустойки. Якщо ж раптом якийсь інший лейбл переманить мене, і розірвати контракт захочу вже я, то це, відповідно, буде коштувати мені значно дорожче. Але закони цього бізнесу придумувала не я, в моєму праві лише підписатися під ними або відмовитись. І я вирішила, що сало варте свині, тож погодилася, переходячи під опіку компанії.

Гекату, як мою менеджерку, погодилися найняти разом зі мною. Знову ж таки, залишивши за собою право звільнити її, якщо вона не зможе виконувати свої обов'язки належним чином.

— Навзаєм, — кивнула я, потискуючи руку директорові.

— Чекаємо на вас за два тижні на записі дебютного синглу «Уламки метелика», — нагадав чоловік, роблячи позначки в органайзері. — Деталі надішлемо вашій менеджерці. До зустрічі.

— Дякую, — синхронно кивнули ми з Гекатою, виходячи з кабінету.

У те, що я зважилася на таке за подібних обставин, вірилося ще менше, ніж в те, що мені запропонували цей контракт. Але тепер мене справді офіційно взяла під крильце велика компанія, яка збиралася надати все необхідне для успішної кар'єри рок-співачки. За умови, звичайно, що головне було за мною: писати музику на гідному рівні та не менш гідно її виконувати.

За місяці роботи в «Декарді» я встигла написати і непогано доопрацювати чимало пісень, тож якщо сингл добре продаватиметься, ймовірно, мені варто розраховувати на швидкий запис дебютного альбому. Що було додатковим стимулом викластися по максимуму із записом цієї пісні.

Роботу в «Декарді» ми з Гекатою, до слова, кидати поки не поспішали, хоч і попередили дядечка Діоніса про можливість нашого скорого звільнення (на що він, звичайно, засмутився, але поставився з розумінням). Однак поки рано задирати носа. По-перше, я була у них новачком, і мені могли дати копняка будь-якої миті. По-друге, невідомо, як скоро ми почнемо отримувати перші серйозні гроші з моєї музики, за які зможемо прожити як мінімум не гірше, ніж на зарплату в ресторані. Тому поки мрії про велику сцену, славу та гроші доведеться чергувати з усталеними і милими серцю робочими буднями.

Вийшовши в коридори, ми попрямували до ліфта. Обговорити зроблений крок що мені, що Гекаті, судячи з усього, просто не терпілося. Але ці обговорення слід відкласти до того моменту, як ми дістанемося до якоїсь затишної недорогої кав’ярні, де скромно відсвяткуємо цю подію. Тож зараз йшли коридорами мовчки, лише обмінюючись поглядами бувалих змовниць...

— О, Персефоно? А ти що тут робиш? — раптом почула я, коли з-за повороту коридору переді мною вискочив Альтаїр Буря. Поруч з ним ішов високий темноволосий чоловік у чорній сорочці з розстебнутим коміром — ймовірно його менеджер.

Завмерши, я різко зробила півкроку назад, боячись врізатися в музиканта, і декілька секунд намагалася побороти конфуз, перш ніж відповісти:

— Підписувала контракт. 

— Та невже, — присвиснув Альтаїр, оцінювально на мене подивившись. Опісля, посміхнувшись, додав: — Не думав, що так швидко сюди доберешся. Хоча визнаю, ти на це справді заслуговуєш. Тож триматиму за тебе пальці.

— Дякую. А ти, до речі, якими тут вітром?

— Працюю. Скоро новий альбом записувати, та й треба вирішити кілька питань щодо запланованих на найближчий час концертів. Ось і сказали заскочити до начальства.

— Стривай-стривай, — закашлялась я, витріщивши очі. — Ти це що, виходить... теж в «Олімпі»?

— Хочеш сказати, що не знала цього? — вдавилась Геката, і сама вирячивши очі, але витріщалася вже на мене. — А як вони, по-твоєму, на тебе вийшли після виступу в нього на розігріві?

— Ти в своєму репертуарі, — засміявся Альтаїр. — Загалом, нам тут треба бігти, а то Гермес знову бурчати почне, — добродушно гмикнув він, кивком вказавши на чоловіка, що стояв поруч, невдоволено суплячи брови. — Постарайся давай з синглом, щоб відразу після нього тебе і не відсіяли. Облажаєшся на записі — покусаю, — жартівливо підморгнув музикант.

— Не дочекаєшся, — реготнула я у відповідь і на автоматі підставила долоню, даючи новоспеченому колезі п'ять, перш ніж він пішов далі.

Ледве повернувши за той самий поворот коридору, з-за якого вискочив Альтаїр, я прискорила крок, поспішаючи зайти в ліфт. 

— Бачу, ви непогано так знайшли спільну мову, — бадьоренько помітила Геката, натискаючи на кнопку першого поверху. 

— Начебто. Принаймні він, здається, не вважає мене убогою недо-рокеркою, а це вже плюс.

— Скромно, — загиготала в кулачок подруга.

— Просто не хочу через одне лише добре ставлення уявляти, ніби він уже вважає мене своїм супер-пупер-друзякою, — знизала плечима я. — Але мені справді дуже важливо те, що людина, творчість якої мене так захопила, визнала мою музику. Хоча з іншого боку... навіть скажи він, що мої пісні — повний відстій, я б все одно не відступила і не перестала їх співати, — засміялась я, підпираючи спиною прохолодну стінку ліфта.

— Дивись тільки, не закохайся в нього, — грайливо підморгнула Геката, поправляючи макіяж, і тому в цей момент не бачила мого обличчя. — Він же рок-зірка, як-ніяк. Фанатки, подружки-моделі, вечірки, всі такі справи. Сто відсотків просто пограється і викине, а ти потім будеш ходити-страждати...