Розділ 1. Пастка Аїда

Я завмерла в темряві, слухаючи хор голосів, які радісно кричали від нетерпіння. Вже за кілька секунд сцена спалахне тисячами яскравих вогнів. І нікому я не дозволю відвести погляд!

Мені ще далеко до кінця. І я досі не можу сказати, чи виживу в цій божевільній грі, для якої шахівницею стала ціла планетна система. Але тепер мені ясно одне:

Такою як раніше; такою, як колись давним-давно...

...Наївною. Слабкою. Вразливою. Крихкою. Безпорадною...

...Я БІЛЬШЕ НЕ БУДУ!

* * *

— Гей-гей, Персефоно, поглянь! Сьогодні він теж прийшов, — защебетала Афіна, влетівши дзиґою до кімнати.

— Та невже? — радісно стрепенулась я, миттю скочивши з місця. І не стримавшись, підбігла до дверей, щоб тихенько визирнути до зали.

Так і є. Він знову був там, за своїм улюбленим столиком, який займав уже четвертий день поспіль... і звідки не йшов до умовного «світанку» за загальним часом Сонячної системи, проводячи в моїй компанії годину за годиною.

— Запав він на тебе, — мрійливо зітхнула мініатюрна дівчина з яскраво-рожевим волоссям. — Але ж який чоловік, який чоловік!

З цими зітханнями важко було посперечатися. Високий, широкоплечий, з темно-синіми очима і коротко стриженим чорним волоссям. А ще в цьому своєму темно-сірому мундирі з капітанськими погонами... Він майже не говорив про свою роботу, але я знала з розмов інших дівчат (яким дещо бовкнули їхні відвідувачі напідпитку), що Аїд Стікс і справді капітан космічного крейсера «Асфоделос», який нещодавно пришвартувався до станції.

І вже зовсім брехнею було б сказати, що я й сама залишалася до нього байдужою, хоча проявляти симпатію до відвідувачів — непрофесіоналізм, якого я не могла собі дозволити. Завданням хостес, які працювали в кабаре «Амброзія», було за скромну плату складати компанію під час вечері. Плюс отримувати відсоток з вартості страв та напоїв, які замовляв її відвідувач (і власне на замовлення цих самих наїдків його розкручувати). Базікати, танцювати, сміятися з жартів і посміхатися, вдаючи щирий інтерес до розмови. А в перервах між цим співати на сцені, привертаючи до себе увагу нових потенційних клієнтів. Деякі з них були тут завсідниками, що жили і працювали на станції «Веста», яка знаходилася на орбіті Сатурна. Інші з'являлися лише кілька разів, прилітаючи і відлітаючи на своїх кораблях.

Але як би часто чоловік сюди не приходив, хостес не повинна була забувати про професійну етику. Надто якщо її борг перед закладом за навчання, утримання та одяг не сплачено. І хоч я була серед тих небагатьох дівчат, які вже давно розплатилися, це не давало мені права насправді втрачати голову через відвідувача.

...Проте капітан Аїд Стікс полонив і зачарував навіть мене, дівчину, яка ось уже п'ятий рік працювала дорогою прикрасою вечора в найрозкішнішому кабаре станції.

— Персефоно, годі ловити ґав! Твій вихід за дві хвилини, — покликала тітонька Кора, адміністраторка кабаре.

Застрибавши від нетерпіння, я квапливо зазирнула в дзеркало, поправляючи жовту вечірню сукню з чорними вставками, і довгі золоті коси, укладені в красиву зачіску. Опісля попрямувала до виходу на сцену, надягаючи на ходу чорний обруч, в який був вмонтований мелодін, задекорований під камінь медового кольору.

Навчитися керувати цим приладом було до біса складно. Для того, щоб змусити мелодін працювати належним чином, потрібно мати абсолютний музичний слух, знати нотну грамоту і досконало володіти всіма музичними інструментами, мотиви яких збираєшся використовувати в мелодії. На все це я витратила більше десяти років, з дитинства навчаючись музиці, а потім ще три роки вправлялася з мелодіном, поки не отримала перший достойний результат.

Але всі зусилля того вартували. Тому що завдяки цьому маленькому приладові, здатному зчитувати сигнали безпосередньо з головного мозку, я могла наживо генерувати мелодію, що прилад посилав аудіосистемі, на яку був налаштований. Таким чином виступаючи на сцені як співачка, я одночасно була сама собі оркестром. А це лише підвищувало мою цінність як працівниці. Більш того, саме завдяки старанням, які я вклала, навчаючись музиці, мені й вдалося відносно швидко виплатити свій борг «Амброзії»: за те, що писала пісні в репертуар не тільки собі, а й іншим співочим хостес, мені щедро доплачували.

— А тепер, панове, перед вами виступить головна зірка «Амброзії»! — урочисто вигукнула зі сцени Афродіта, одна з ведучих, яка наразі відбувала свою зміну. — Чарівна Персефона: чудесна співоча пташка, яка не тільки прощебече вам, а ще й сама акомпануватиме собі за допомогою мелодіна! Зустрічайте!

Граючи кожним рухом, немов м'яка вода, я з чарівною посмішкою вийшла на сцену і зупинилася біля мікрофонної стійки. Ще двійко секунд, поки стихнуть вітальні оплески та завзяте посвистування... А потім заграла плавна, солодка немов сироп мелодія, яку відвідувачі зустріли з тихим захватом. Ніжно, спокусливо, в мікрофон полився дзвінкий голос:

— Я прошепчу єдині слова,

На які ти так сильно чекаєш.

Щоб закрутилась твоя голова,

Моє серце в долонях тримаєш...

Зачаровані простою, і водночас причепливою піснею, чоловіки дивилися на мене з пожадливістю. Та найголовніше, що серед цих чоловіків був і мій капітан! Полонена його поглядом, я зрозуміла, що дивлюся тільки на нього, і співаю з єдиною метою: зачарувати саме його. Так, немов у всій великій залі кабаре немає нікого іншого.