1

- Пробач, будь-ласка - сказала вона. Ти ж диви, яка чемна - дивуюся про себе. Чомусь спадає на думку фраза з фільму: «Ось що хрест животворящий робить» . Але зараз справа не в хресті животворящому, а в обставинах конформізму , які виникають несподівано, і що характерно, абсолютно без мого втручання.  А я і не збирався втручатися, коли вона почала військові дії, спрямовані на підвищення градусу протистояння в нашому суспільстві самодурства: ну що я не можу утримувати жінку; не можу дати те-то і те-то; я - ненадійний. Нібито я колись давав привід вважати мене надійним? Не давав я таких приводів. І не розумію я тих чоловіків, які дають такі приводи. Часто вони це виправдовують любов’ю конаючою. Ну, люблю більше життя і все тут. Мені взагалі складно з любов’ю. Ну ніяк я її в собі не відчуваю. Тобто не можу досягнути стану, до якого Христос закликав, як вищого стану еволюції людини. Ну, можливо, колись в молодості, навіть юності розуму, переживав через муки любовно-пекельні. Страждав, коли мене кидали подруги. Таке було пару разів. А може і десяток разів? Ні, тепер не згадаю.  Скоріше все-таки десяток, раз імунітет в мене виробився на любов. Як на Ковід. Всі лише мріють про вакцину-співпляшницю, а в мене вже є. Тобто, зупинився я в своїй еволюції і не еволюціоную так, як треба. Ото ж і кажу, що я і не збирався здаватися в цій війні. Ну що – я сам борщу собі не зварю? Зварю, хоч і не такий, як вона варить. Але заради борщу-нірвани я здаватися не стану. Та і взагалі мені складно уявити, заради чого я б здався. Ні, я не принциповий якийсь. Як би було, заради чого здатися, я б здався. Але нема, заради чого. Патрони закінчилися, відступати нема куди, здаватися нема заради чого, то залишається лише висмикнути  кільце.                                                                                                                                          

- Якось недобре все вийшло, - продовжує вона. Звичайно не добре. Як би я лапки задрав і здався, то було би все добре. Але за мене все зробили за далекими парсеками, я навіть пальцем не поворухнув. Таке зі мною іноді бувало: отак хтось мене доведе до сказу, так, що я щось погане подумаю. Типу: будь проклята навіки, здохни твар. І бах – і розв’язка. 

Одного разу одна діячка, депутатка-відрізана кінцівка, підставила мене і демонстративно похерила домовленості, ще й принизила. А я ж її завжди підтримував морально, і матеріально.  І я отак от подумав, недобре. Щось з тиждень її ніхто не бачив і не знали де вона. Через тиждень конформізму вона зателефонувала з лікарні, з реанімації. Виявляється, вона поїхали в аеропорт на літак. І там в аеропорту її якийсь холецистит, чи щось типу того, звалив.  Швидка забрала без ознак життя. Тиждень в комі була, поки оклигала до ренесансу.    

А то ще, в часи рекету, один бугай-бугайовський мене діставав, а я проти нього дистрофік взагалі. Тож уже до поножовщини дійшло.  І я теж подумав дуже погано про нього. І скоро в центрі міста сталося ДТП. І той бугай-бугайовський в авто був. Автівки цілі, ну хіба подряпини якісь. В автівках всі цілі, ні в кого синця навіть не було. А бугай за інерцією на важіль коробки передач налетів, якось печінкою попав, і забив її. Забрали в лікарню, там він і помер.      

То ж я стараюся погано про людей-гематом не думати, скоріше забувати все і думати про приємне.   

- Вийшло так, як стало, - нарешті відповів я. Хоча насправді я не знаю, що вона має на увазі. А вийшло ось що – її подругу пограбували на вулиці і вдарили по голові смачно. Зняли шубу, ну і аксесуари  з гаманцем поцупили, лежала якийсь час без тями на тротуарі, а це ж зима і темно ввечері. Якісь люди їхали, зупинились і викликали швидку і поліцію. Тепер  подруга-страждалиця в лікарні, добре, що при пам’яті, але має струс мозку-фетишу та застудилась по гінекологічній лінії. Бач, через шуби, який ризик жінкам. Вона ходила в лікарню відвідувати цю подругу, і повернеться під негативними враженнями від побаченого. А вони ж подруги не розлий вода, якщо про гінекологінь так можна казати. Постійно намовляла ця подруга її проти мене. Ну, що я поганий, ненадійний, не можу утримувати жінку.... Але я не втручався, не вибудовував лінію захисту. Хотів отримати чистоту експерименту – чи намовить? Оце я і зайшов в лікарню, забрати її після відвідин кволих, і стою посеред двору, щоб  мене звідусіль видно було, палю. Ну вже майже допалив, як вона вийшла. На ній сіре драпове пальто, дуже симпатичне. Чорне волосся вільно спадає на спину. Ой чорна я си чорна. Не холодно в нашій Ойкумені. І чому жінки полюбляють ті шуби безформні? Та і зими не такі вже холодні в нас. Я от взагалі куртку розстебнув, бо тепло.

- Агов, йди-но сюди? – хтось гукає голосно з мороку крижаного. Недалеко від нас з відкритого люку вигулькує якийсь слюсар. Це він мені? – дивуюся та озираюся. Ні, не мені. Там ще один слюсар розмотує телефонний кабель. Та це і не слюсарі, а електромонтери телефонного зв’язку, на спецівках ззаду написано, для збереження координації. Другий електромонтер кидає той кабель і  схиляється над відкритим люком. Щось вони там роздивляються на тому кабелі.                                                                                       

- Ні фіга собі, - каже другий електромонтер.  Вони вдвох випадають з поля зору на краю люка, звішують вниз ноги. І дістають з люку шубу. Розкладають в себе на колінах і розгладжують руками м’яке хутро. Шуба де-не-де в брудно-рудих глиняних плямах. Але загалом чорно-норкова розкіш виграє золотим блиском в променях сонця і сліпить мені очі.

Я відвертаюся від монтерів рефлексуючих і дивлюсь їй прямо в очі. Ну так сталося, невимушено. Я різко розвернувся, а вона стояла і дивилася на мене, і очі зустрілися. От тепер дивимося один одному в очі. В неї карі очі. Лице майже без косметики. Та ні, взагалі без косметики. Ще й на бороді ямка. Великі карі очі ноосфери. Чорні очка, чорні очка, як терен. І оця дурнувата чолка. Мені подобається, аби лоб був  відкритий, а вона любить чолку.