Глава 33. Я дуже люблю його

— Послухай, Олеже, — Ден дивився на друга, який телефонував йому по скайпу. — Мені зовсім не подобається ця справа. Я виглядаю, як злочинець, котрий втік від правосуддя.

— Ден, довірся мені, — знов повторив Олег. — Банкір, батько Аліни.

— Чий батько? — перепитав Ден.

— Аліни, тієї дівчини, з якою ти їв бюргери перед супермаркетом, — пояснив Олег. — Ти що, навіть ім’я у неї не спитав?

Ден знизав плечима.

— Ми не знайомилися, — відповів він. — Розумієш, наша зустріч із нею була такою ж самою, як зустріч незнайомців у потягу. Коли виникає бажання розповісти про себе незнайомій людині, з якою більше ніколи не зустрінешся?

Олег почухав потилицю і промовив:

— Ну добре, не будемо занурюватися у такі детальні порівняння, краще до справи. Я домовлявся, але не встиг зустрітися із батьком Аліни. Зараз він у відрядженні. Але завтра повинен повернутися. Судячи з усього, він навіть не вислухав свою доньку. Хоча… можливо сама дівчинка, наприклад, щоб дошкулити батькові, мимохіть зруйнувала твою репутацію.

— Ні, — промовив Ден. — Мені вона здалася доброю дівчинкою… Хоча... Слухай, а чому не показали мою промову з аеропорту? Там, де я все пояснюю?

— Я знайшов цю журналістку, — відповів Олег. — Ну і… розпитав детально, куди поділося твоє інтерв’ю. Як гадаєш, що вона відповіла?

— Що їй заборонили його випускати, — здогадався Ден. — Хто заборонив? Вірніше, хто стоїть за цим?

— Ти знаєш, хто головний редактор журналу «Пліткар»? — в свою чергу запитав Олег.

— Гадки не маю.

— Твоя колишня дівчина Маша.

Ден уважно дивився на друга, відкинувшись на спинку крісла в батьковому кабінеті. Що ж, звістка підтвердила його припущення. За цими неприємностями, які звалилися на його голову, стоїть Маша. «Пройшло стільки років, — промайнуло у Дена. — Невже вона і досі не змогла змиритися з тим, що я розірвав стосунки?» Із глибин пам’яті спливла фраза Жанет: «Такі жінки, якщо відчули здобич, то легко не відпустять зі своїх пазурів. І якщо вже вирішили, що кохають, то підуть на все… Маша ще дасть про себе знати».

— Олег, — промовив Ден. — Мені потрібно, щоб ти зв’язався із батьком Аліни і домовився про нашу із ним розмову, поки що по скайпу. Я хочу побалакати спочатку із ним. А потім мені потрібно, щоб ти організував в рамках якої-небудь програми моє пряме включення. Я особисто розповім, що відбувалося в тому супермаркеті.

— Слушна думка, — погодився Олег. — Я тим часом домовлюся із редакцію, в якій під безліччю замків тримають твоє інтерв’ю. І ми вмонтуємо його в цю передачу. Це буде просто бомба! Бомба, яка розірветься прямісінько під носом нашої Машуні.

— Я… не хотів би їй зашкодити, — почав Ден, відчуваючи, що не хоче завдати болю тій, з ким колись планував поєднати життя.

— Ну тоді чекай наступного удару, — промовив Олег. — Ця жінка сама вже не зупиниться. Невже ти цього досі не зрозумів?

— Ладно, я поміркую над цим, — погодився Ден. — Давай, друже. Тримай мене в курсі справ.

Він відключив скайп і відправився на пошуки Христини. Остання допомагала йому налагоджувати справи в «Перлині». Вона приймала гостей, селила їх по номерам. Розмовляла із ними, відповідала на всі питання. Словом, вела себе як звичайнісінька господарка маєтку.

Ден побачив її біля номеру, ключи від якого вона віддавала постояльцям. Чоловік із задоволенням спостерігав за нею і в його душі міцніла гордість. Ця тендітна господиня, якою всі захоплюються, його кохана жінка. Христина, відчувши на собі погляд, стрімко озирнулася. Їх очі зустрілися. Іскра кохання миттю пробігла між ними. Постояльці, забравши ключі зайшли у номер та зачинили двері, і Ден миттю опинився біля Христини.

— Не треба на мене так дивитися, — прошепотіла Христина.

— Як? — піддразнив Ден.

— В мене ще купа справ, — промовила Христина. — А твій погляд запрошує мене все покинути і…

Тієї ж миті вона опинилася в обіймах Дена. Її слова потонули в пристрасному поцілунку.

— Денис, я була на кухні, — почувся голос Жанет.

Поцілунок було перервано і Христина миттю відскочила від чоловіка, немов її спіймали на гарячому. Але Жанет встигла помітити і посмішки обох закоханих, і почервонілі щоки Христини.

— О-о-о, дивись, знайшли місце… — пробурчала Жанет, всміхаючись.

— І що там на кухні? — запитав Ден, намагаючись принаймні виглядати серйозним.

— Треба купити продукти, — промовила Жанет. — Я напишу зараз список. Це потрібно придбати на завтра.

А потім, ще раз глянувши на розчервонілі щоки Христини і збентеження Дена, лагідно всміхнулася та додала:

— Взагалі ми можемо з Джованні поїхати до магазину і все придбати. В порядку виключення…

— Ден, нам потрібно спуститися на вечерю, — промовила Христина, вислизаючи із ліжка.

— А це обов’язково? — насупивши брови запитав чоловік.

— Де-е-ен, — протягла дівчина. — Ми і так півдня провели у спальні. Гості нас просто не зрозуміють.

— Ну добре, — погодився Ден і згадавши, що вона виявилися дбайливою господинею, додав. — Ти знаєш, я тільки зараз зрозумів, чому батько вирішив залишити тобі «Перлину».

Ці слова здивували дівчину і вона, озирнувшись, запитала:

— Чому?

— Тому що тільки ти здатна вдихнути в цей маєток друге життя.

Якусь мить Христина уважно дивилася на чоловіка а потім промовила:

— Ти дійсно так вважаєш?

Ден кивнув головою і додав:

— Та-ак.

— Насправді ти помиляєшся, — відповіла Христина. — Намагаючись залишити цей будинок мені, дядько Сергій дбав лише про вас.

— В якому розумінні? — здивувався Ден.

— За умовами заповіту, — почала Христина. — Я не мала права продавати маєток. Ніколи в житті. І завжди повинна приймати всіх дітей дядька Сергія, безкоштовно, у будь-яку хвилину, на будь-який термін. Тобто «Перлина» повинна назавжди залишитися родинним гніздом для Міли, тебе і Аліси. І особливо для Аліси. Для неї дядько Сергій відкрив рахунок, на який кожного місяця перераховуються кошти на життя. За умовами заповіту я також повинна перераховувати.