Ден дивився на Христину, не в змозі відвести від неї погляд. Він легко торкнувся її щоки і провів по оксамитовій шкірі.
— Ти неймовірна, — промовив він, відчуваючи себе найщасливішим чоловіком в світі.
Вони сиділи за столом в гостинній невеличкого будиночка, орендованого Христиною, і насолоджувалися їжею.
— А ти досить гарно готуєш, — помітила дівчина.
— Ага, — погодився Ден. — Мене можна брати в чоловіки.
— М-м-м, — жартувала Христина. — Звучить переконливо.
Ден миттю схаменувся. «Ти ще запропонуй одружитися, як повний бовдур», — промайнуло у нього.
— Кріс, — промовив Ден, зазираючи в її очі. — Чому ти не сказала, що незаймана?
— Це щось змінило б? — Христина опустила очі і почала уважно розглядати крихти на столі.
— Ні, — відповів чоловік, торкаючись її підборіддя і підіймаючи голову дівчини так, щоб їх погляди були на одному рівні. — Але я був би більш обережним.
«І звичайно підготувався б, а не накидався на тебе, як голодний звір», — промайнуло у нього. Христина посміхнулася.
— Мені все сподобалося.
— Ти просто неймовірна, — знов повторив Ден.
Вона була тільки його. І ці довгі 5 років вона чекала саме на нього. В неї нікого не було. В неї взагалі нікого не було. І вона віддала себе йому.
Ден відчув, як в його душі народжується нове відчуття, ім’я якому відповідальність. Так, тепер він несе відповідальність за Кріс, котра довірилася йому. Відчуття було для нього новим. І це його здивувало. Він, власник журналу та успішний бізнесмен, дорослий чоловік, за плечами якого не один роман, вперше стикнувся з таким поняттям, як відповідальність?! Це було дивно, але це було дійсно так. Він давно навчився успішно делегувати всі важливі справи … спочатку батькові, потім Маші, Олегу, партнерам, підлеглим… Він завжди майстерно перекладав відповідальність на інших, а тому і винні були всі, крім нього.
І саме зараз, він вперше відчув… що в нього з’явилося бажання нести відповідальність за цю тендітну дівчину, за її життя. І йому це подобається. Він прагне зробити все, щоб її життя стало яскравим і насиченим. Щоб вона просиналась поряд із ним з радісною посмішкою, щоб відчувала насолоду від цього життя і… якщо в неї є таке бажання , то фотографувала з ранку до вечора … Щоб вона просто була щасливою.
Так! Він зробить все, щоб вона не пошкодувала про своє рішення і ніколи більше не страждала.
— Розкажи, що відбувалося в твоєму житті на протязі цих 5 років, що ми не бачилися, — запитав Ден.
— О-о-о, — протягла Христина. — Це буде довга розповідь.
— А я нікуди не поспішаю, — промовив чоловік, притягаючи до себе дівчину і міцно обіймаючи її.
Золотисте волосся торкнулося його обличчя. У ту ж саму мить Ден відчув той жаданий аромат літніх квітів, яким марив кожного разу, коли заплющував очі і віддавався спогадам. Це був її запах, той самий, котрий звів його з розуму ще під час їх першої зустрічі.
— Ну добре, — промовила Кріс. — Тоді слухай…
Вона відверто розповідала про всі випробування, які випали на її долю, ділилася із ним своїми радощами та перемогами. Вона розказувала про людей, які траплялися на її шляху і про ту допомогу, яку отримувала від них. А він слухав її і все більше і більше переконувався, що доля нагородила цю тендітну дівчинку сильним характером та незламною волею.
— Цей Вадим мені взагалі не сподобався! — промовив Ден, коли Христина закінчила розповідь.
— Чому? — здивувалася дівчина, заглядаючи чоловіку у вічі. — Він багато для мене зробив. Дуже багато. Я навіть інколи називаю його лицарем.
— Та він просто закоханий в тебе! — відповів Ден. — В нього очі блищать, коли він розмовляє про тебе. Він хоче тебе.
Христина дзвінко розсміялася.
— Ден, ти ревнуєш?
Чоловік серйозно поглянув на Кріс а потім зізнався:
— Ну-у, ревную. Але він дійсно в тебе закоханий.
— Ми знаємо одне одного вже 5 років, — почала дівчина. — І за цей час він жодного разу навіть не натякнув мені на якісь почуття. Тому не треба…
— Ти просто не помічаєш, — промовив Ден. — До того ж він відчуває, що в нього немає жодного шансу сподобатися тобі.
— Звідки така впевненість? — піддразнила Кріс.
В цю мить Ден згадав старого знайомого Джованні. «Це гарно, що Кріс не було на виставці, — промайнуло у Дена. — Якби я побачив, що цей радісний залицяється до неї…»
— Тому, що ти моя, — прошепотів він, торкаючись губами її щоки. — І я вже ніколи нікуди тебе не відпущу.
Христина посміхнулася і ніжно потерлася об його щоку. А Ден відмітив собі, що їй дуже сподобалися його слова.
— А-а… — несміливо почала Христина. — Як та дівчина, Маша?
— До чого тут Маша? — здивовано запитав Ден. — Ми дуже давно розійшлися із нею. До речі, ми розійшлися ще тоді, в «Перлині».
— Розійшлися? — перепитала Христина, уважно дивлячись на чоловіка. — Ден, ти полетів додому до Маші… Ти обрав тоді не мене, а її.
Чоловік здивовано поглянув на дівчину.
— Хто тобі сказав таке? — промовив він, не відводячи погляду від її смарагдових очей.
Христина мовчки дивилася на Дена, намагаючись не згадувати, якого болю тоді завдав цей його вибір.
— Кріс, я нікого не обирав, — промовив Ден. — З тієї хвилини, коли я вперше побачив тебе, там, на заправці, я постійно думав тільки про тебе. Ти якимось чином постійно жила в моїй голові. І я постійно ловив себе на думці: «А що б сказала на це Кріс?» Мені подобалось з тобою розмовляти, гуляти узбережжям, міркувати про майбутнє. Я закохався… А коли дізнався, що ти наречена мого батька, то… ладен був розтрощити «Перлину».
— Я дуже гарно пам’ятаю те знайомство, — промовила Христина. — Саме тоді ти вирішив мені помститися? Із Машею?
— Ні-і, — відповів Ден. — Я намагався відпустити тебе і розірвав стосунки із Машею. Вона розгнівана повернулася додому. А через кілька днів зателефонував мій помічник Олег… до речі ти з ним знайома.
#2231 в Жіночий роман
#9816 в Любовні романи
#3794 в Сучасний любовний роман
сильний герой та ніжна героїня, кохання крізь роки розлука вірність, пошук себе психологія дитячи травми
Відредаговано: 16.06.2021