Глава 14. Список підозрювальних

— Ми взагалі не можемо нікого виключити зі списку підозрюваних, — промовив Ден, вмощуючись в крісло.

Перед його очами і досі стояв образ Маші. Під час прощання в аеропорту вона була як завжди стримана і холодна. «Ти не передумав?» — запитала вона. Ден похитав головою. «Ну що ж, — процідила вона крізь зуби. — Тоді прощавай. І пам’ятай, ти пожалкуєш». 

— Чому це нікого? — перепитала Міла, переводячи погляд з брата на Амадео.

«От цікаво, якого дідька він весь час крутиться в нашому будинку? — міркував Ден. — Чи в нього зайнятися немає чим…»

— Ну дивись, — промовив Ден.

Він підвівся, підійшов до батькового столу і, витягнувши з принтеру білий аркуш, почав на ньому креслити схему.

— Почнемо з тебе, Міла, — вів далі Ден, малюючи на Аркуші велику літеру «М».

— З мене? — здивовано перепитала жінка.

— Так, — погодився Ден. — Ти… скажімо так, недолюблюєш батька і згадуючи про те, що він зруйнував все твоє життя, навряд чи відчуваєш до нього теплі почуття.

— Але це не привід вдаватися до отруєння, — промовив Амадео.

Ден поглянув на лікаря. «Почекай, — промайнуло у нього в голові. — І до тебе дійде черга».

— Невже ти досі не усвідомив, що я тут ні до чого! — викрикнула Міла.

— Тепер я, — вів далі Ден, малюючи на папері літеру «Д». — Я не знаходжу із батьком спільної мови саме з того часу, як він вирішив перебратися до Італії і забрав сюди матір… Я просто ненавиджу його за цей вчинок. До того ж… я звернувся до нього по допомогу, коли мені було важко, а він заявив, що я не отримаю від нього ані копійки.

Міла та Амадео уважно спостерігали за Деном, а той вже малював на аркуші літеру «А».

— Аліса, — промовив Ден.

— Ні, — заперечила Міла. — Тільки не Аліса. Вона занадто повітряна і занадто мрійлива, щоб бруднити руки.

— Вона — так! — погодився Ден. — Але не Вадим. Що ми взагалі знаємо про цього хлопця з кісками? Мені здається, що заради Аліси він піде на все.

— Ти звинувачуєш?.. — почала Міла.

— Ні-і, я тільки підозрюю, — промовив Ден. — Йдемо далі.

Він повернув голову до лікаря і уважно поглянув на нього.

— Амадео! — промовив Ден.

— Я-а-а?! — здивовано протягнув лікар.

— Амадео?! — не повірила своїм вухам Міла.

— Ну ми ж всі кандидатури розглядаємо, — відповів Ден, переводячи погляд з лікаря на сестру.

Ті здивовано переглянулися і потискуючи плечима, невпевнено кивнули головами.

— Лікар мав змогу виписати будь-який рецепт… — почав Ден.

— Я б не ризикував своєю практикою! — заперечив Амадео.

— … а зараз він наглядає за нашим батьком… — продовжував Ден.

— А навіщо мені це? — запитав Амадео, втрачаючи залишки спокою.

— Ось тут, — Ден розвів руками. — поки що глухий кут.

Двері в кабінет відчинилися і на порозі з’явилася Жанет.

— О-о-о, — радісно промовила вона. — Добре, що я вас всіх знайшла.

Вона повернулася до Міли і промовила:

— Міленочко, дитинко, до нас їдуть перші постояльці. Вони завжди приїжджають о цій порі і залишаються на весь сезон. Я підготую для них кімнату, яку вони постійно займають.

— Да, звичайно, — погодилася Міла. — Взагалі-то я нічого не знаю про бізнес батька. Як вони домовляються? Як розраховуються? І… як взагалі тут живуть?

— За цих постояльців можеш не турбуватися, — махнула рукою Жанет. — Вони приїжджають кожний рік і вже чудово тут все знають. А Джованні я передам, щоб він готував на дві порції більше.

— Добре, — погодилася Міла. — Дякую. А що з розрахунками? Вони вже переказали гроші на батьковий рахунок?

— Вони не переказують гроші, вони живуть тут безкоштовно, — промовила Жанет.

І брат і сестра навіть підстрибнули у кріслах.

— Що-о-о?! — вирвалося у них одночасно.

— Як це вони живуть безкоштовно? — здивувався Ден. — Весь сезон? Кожного року?.. Безкоштовно?!

— Так, — погодилася Жанет. — У цієї жінки дитина страждає від ДЦП. Дуже складна форма. І коли вони проводять все літо на морі, то потім… дитині стає краще.

— Якійсь дурдом! — промовив Ден. — Батько навіть не хоче поворухнути пальцем, щоб допомогти власним дітям і при цьому грається в благочинність!

— Звідки взялася ця жінка? — запитала Міла, не зводячи погляду з Жанет. — Вона… хтось для батька?

— Та, ні! — обурено вимовила Жанет. — Як ти взагалі могла про таке подумати. Вона просто нещасна жінка, котра приїхала сюди з немовлям років 6 тому. І до речі саме ваша матір запропонувала цим людям приїздити кожного року та лікувати хлопчика безкоштовно.

— Зрозуміло, — погодилася Міла. — Ну що, я можу тільки попрохати тебе, Жанет,  зробити все як завжди.

— Добре, — погодилася домогосподарка і повернулася до Дена. — А до тебе, мій хлопчику інше прохання. Сергій повинен був саме сьогодні поїхати на кладовище з Христиною та посадити кущі троянд.

— Що посадити? — здивовано запитав Ден, помічаючи, як потепліло в душі від одного імені цієї дівчини.

— Троянди, — повторила Жанет. — Христина хоче посадити троянди на могилі своєї матері і вашої. Сергій її підтримав і вони домовилися, що посадять квіти разом. Але хто ж знав, що він опиниться в лікарні.

— Жанет, — здивовано почав Ден. — Ти можеш уявити, як я сажаю троянди?

— Я можу уявити, — твердо промовила домогосподарка. — як ти носиш горщики з трояндами і як ти копаєш ями для квітів.

І знову Ден відчув, як душу заповнюють протилежні відчуття. З одного боку радість і тепло від майбутньої зустрічі. А з іншого — злість і розпач, що ця дівчина для нього втрачена.

— Якщо ти вже так сильно заперечуєш, — промовила Жанет. — То я можу попросити Джованні.

Це ім’я немов вибух розірвало повітря.

— Джованні?! — повторив Ден, хмурячи лоба. — А що цей кухарчук ще й в садівництві тямить? Нехай сидить на своїй кухні і носа не показує! Я сам займуся вашими трояндами!

Ден піднявся і направився до дверей, а потім різко зупинився, повернувся до Міли і промовив: