Глава 1. Політ до Італії

Ден опустився в м'яке крісло літака і з цікавістю поглянув на оточуючих його людей. Всі вони, як і він, летять до Неаполю, а це значить, що майже 6 годин він повинен провести в товаристві цих малознайомих пасажирів. Ні, він зовсім не був соціофобом і навколишні не заважали йому, але інколи вони відривали його від роздумів. Тоді Ден сердився. Бо кожного разу йому здавалося, що якась важлива думка постійно вислизає, що ось-ось він зрозуміє, що його бентежить і чому такий успішний бізнес крокує по синусоїді, то здіймаючись догори, то раптово падаючи у безодню. 

Ці думки змусили його знов дістати з портфелю новенький глянцевий журнал “Мішень”. Він уважно поглянув на обкладинку. З неї на нього дивилася скандальна співачка, котра не вперше привертала до себе увагу непристойними витівками. І зараз вона витанцьовувала на столі в нічному клубі.   

— О! — почув Ден жіночий голос. — У вас новий випуск “Мішені”? Не знала, що він вже вийшов.

Ден зморщився. Саме це його завжди дратувало. Чому люди постійно занурюють ніс в його справи і не дозволяють зосередитись на думках. Він поглянув на жінку, котра з цікавістю дивилася на новенький журнал. І тієї ж миті побачив чоловіка, який заглядав через плече жінки.

— Новий випуск? — промовив незнайомець. — І знову плітки… е-е-ех, такий був журнал…колись…

Ці слова неначе гострим ножом полоснули по серцю. Так, Ден і сам бачив, що його улюблений журнал поступово перетворюється на жовту пресу. Але іншого виходу не було. Він, як власник “Мішені”, чудово знав цифри, а тому розумів, що тільки такий шлях здатен врятувати бізнес.

— Ой, колись, — не погодилась жінка. — А мені подобається читати теперішній журнал. Раніше він був дуже зарозумілий, а тепер його навіть приємно читати.

— Раніше він був справжнім чоловічим журналом, — настоював незнайомець. — А тепер став ще одним пліткарем для жінок.

Потім він поглянув на Дена і запитав:

— А ти як гадаєш?

Ден знизав плечима і сховав журнал в портфель. Йому зовсім не хотілося продовжувати цю розмову. Тим паче, що слова незнайомця повністю співпадали з його думками. Він відкинувся на крісло і заплющив очі, вдаючи, що прагне відпочити. Незнайомець із жінкою продовжували копирсатися і тихенько розмовляти, та Ден їх вже не чув. Думками він був далеко від цієї пари і навіть від цього літака…

Чудовий весняний ранок. Сонечко лагідно заглядало до вікна і його промені заливали кожний куточок кабінету. Але Ден не помічав цієї погоди, адже вся його увага була прикута до монітору. “Журнал просідає, — міркував він. — Чому? Чому мій улюблений журнал не знаходить відгук в серцях читачів? Що я зробив не так?” Він знову і знову передивлявся звіти, маючи надію, що просто помилився в цифрах. Але ні. Діаграми свідчили про те, що продаж журналу постійно знижується. І якщо так піде і далі, то прийдеться …

“Треба зменшити штат, — продовжував міркувати Ден. — Так ми зможемо втриматися на плаву. Ну а якщо продаж все рівно буде падати, то це не врятує”.

В цю мить двері кабінету відчинилися і на порозі з'явилася Маша.

— Привіт, любий, — промовила вона, підходячи до Дена. — Як справи?

Вона обійняла чоловіка за шию і той миттю відчув солодкий запах її парфуму.

— Не дуже, — відповів Ден. — А якщо сказати відверто, то гірше не буває.

— Я знаю.

Жінка відійшла від Дена і сіла в крісло навпроти.

— Я вже бачила ті звіти, — продовжувала вона. — І знаю, що нашу “Мішень” поступово тіснять на ринку. 

 — Не можу зрозуміти, чому так відбувається, — поділився Ден. — Я гадав, що матеріал про нові тенденції в бізнесі зайде на “ура”. Господи, така робота була проведена!

— Коханий, — почала Маша. — Цей матеріал дійсно бомба. Але не для наших реалій. Денис, як ти не розумієш, нашому народу всі ці високі теми не потрібні! Звичайний народ просто не розуміє цього. Йому потрібно інше. Подивись статистику. Що цікавить людей? Тільки те, що роблять зірки, з ким сплять, що їдять, що вдягають.

Ден тяжко зітхнув.

— Ти перебільшуєш, люба.

— Це ти не хочеш бачити очевидного.

Ден знов занурився в монітор, намагаючись знайти бодай якусь зачіпку, яка б допомогла йому розгромити всі ці доводи Маши. Натомість він бачив тільки одне — рівень продажів невгамовно зменшувався.

— Ден, — промовила жінка. — Ти багато працюєш. Поїхали до нічного клубу? Розважимося.

— Ну невже немає іншого шляху? — запитав чоловік, ігноруючи пропозицію жінки.

Маша відвела погляд від чоловіка, уважно поглянула на свої ярко-червоні нігті, а потім заперечливо похитала головою.

— Ні, любий, немає.

“Я не хочу опускатися до пліток, — міркував Ден. — Мені це нецікаво. Я створював цей журнал, щоб нести гарний смак, заохочувати до розвитку, ділитися новими досягненнями. І люди це читали. Їм було цікаво. Що ж пішло не так?”

— Ну добре, Ден, — промовила жінка. — Пропоную лише спробувати. Ми випустимо тільки один оновлений номер. Я сама все проконтролюю. І подивимося на статистику. Якщо вона не піде угору, то…

Маша підняла догори руки, демонструючи, що вона здається. Ця ідея здалася Дену цікавою і він погодився. В ту мить він навіть не уявляв, що саме так прийняв рішення про зміну концепції і що більше його “Мішень” вже не буде тим вибагливим журналом, яким він захоплювався. Цей “один номер” стрімко збільшив продаж і Ден, відчуваючи біль, розпач та злість, продовжив нову концепцію…

Від думок його відірвав поштовх. Чоловік розплющив очі. Літак вже набрав висоти і стрімко нісся вперед серед білих чудернацьких хмарин. Поруч із ним в кріслі сиділа та жінка, котра вихваляла оновлений журнал.

— Пробачте, — промовила вона. — Я ненавмисне вас штовхнула.

— Нічого, — відповів Ден.

— А можна мені почитати новий випуск “Мішені”? — продовжувала жінка.

Ден мовчки дістав журнал і протяг жінці.

— Ой, дякую, — посміхнулася незнайомка, простягаючи руку до глянцевого видання.