Глава 1

— Як же ти мені заважаєш… — схиливши голову набік, Естер злісно втупилася в маленьку Соломійку, майбутню пасербицю. Цьогоріч дівчинці виповнилося три рочки. Звісно, вона геть не розуміла, чим саме заважає цій вродливій жінці, хоча люблячий батько повсякчас запевняв, що Естер стане їй мамою… Рідну матір Соломія не пам’ятала, батько казав, що її забрали янголи на небо. Інколи матінка з’являлася в дитячих снах. Обдаровуючи лагідним усміхом, пригортала до себе малечу, у ті блаженні миті дівчинка почувалася насправді щасливою, а Естер… Ніколи не пригортала, не цілувала, не виказувала ніжності й турботи. Відчуваючи холод та відчуженість, Соломія також сторонилася цієї жінки, лише з цікавістю роздивлялася її на відстані. Естер нагадувала дівчинці одну з її красивих ляльок, хоча здавалося, що в тих ляльках більше людяності, з ними хоча б можна було бавитися…

Задумливо куштуючи червоне вино, Естер напружено застигла посеред палуби дорогої яхти, що належала впливовому бізнесмену, міліонеру Деніелу Моррісону, який незабаром стане її чоловіком. Здавалося, попереду безхмарне, красиве життя у розкоші, проте… Єдиною перепоною була маленька Соломія, донька дружини від першого шлюбу… Для Естер ця дівчинка, мов кістка в горлі, Деніел приділяв їй надто багато уваги. Звісно, в майбутньому Соломія успадкує його бізнес, будівельну компанію, а Естер геть не тішили такі перспективи. Ще й доведеться вдавати люблячу матусю! В голові клубочилися думки, мов чорні, отруйні змії… Що ж, настав час непомітно позбутися небажаної пасербиці, аби в майбутньому не виникало негараздів. Прямуючи до власної мети, Естер ладна холоднокровно іти по головах, прибираючи на шляху всі перепони…

Цієї миті Деніел Моррісон мирно спав у затишній каюті яхти. Після ситного обіду та випитого вина вирішив відпочити, а невдовзі й сон зморив. Звісно, він вважатиме, що після важкої праці та насичених зустрічей з діловими партнерами втома давалася взнаки, але насправді наречена Естер непомітно додала до вина снодійне… І Моррісону наснилася перша дружина, Катерина… Вперше побачив її під час конференції в Києві, вродлива дівчина в елегантному діловому костюмі відразу привернула увагу англійського бізнесмена. Катерина була донькою одного з українських ділових партнерів. Під час важливої конференції Деніел вперше в житті не міг зосередитися на проекті, оскільки поглядом плутався у світлих локонах Катерини й мимоволі тонув в ясній блакиті її очей… Кохання з першого погляду? Як виявилося, було взаємним… Зрештою, Моррісон запросив дівчину у дорогий ресторан та ненав’язливо поцікавився, чи не могла б показати йому столицю… Та пізня осінь назавжди закарбувалася в його пам’яті. Листопад… Сірі вулиці столиці, на верхівках голих дерев ще тріпотіло багряно-золоте листя, неначе у передчутті суворої української зими, але Деніел не відчував осіннього холоду, адже у товаристві Катерини не жахали навіть арктичні зими… В чоловічих грудях палахкотів вогонь, а в душі розквітла весна. Коли Катерина погодилася стати його дружиною, Моррісон почувався найщасливішим з усіх чоловіків планети… Доля тішила, радувала оте щасливе подружжя, а за рік народилася донечка. Деніел навіть не заперечував, коли кохана запропонувала для неї красиве українське ім’я, Соломія…

— Sole mia… гарно… — чомусь те милозвучне ім’я асоціювалося з італійським «лише моя»… — Ваша мова така красива, Кетті… — поглянув на усміхнену дружину з невимовним обожнюванням. — Я навіть почав вивчати українську… Хоч і складно, але… Я тебе кохххаююю… — старанно протягнув останнє слово у спробі вимовити правильно, ефектно.

— І я кохаю тебе! — заливаючись дзвінким, щирим сміхом, Катерина обвила руками його шию та припала до чуттєвих, жаданих чоловічих губ…

На жаль, солодке щастя закоханих тривало недовго. Та чи можливо, аби у холодних реаліях був вічний рай? Катерина несподівано зникла під час відпочинку на Балі, коли подружжя ніжилося під сонцем на пляжі. Вона пішла скупатися й не повернулася, а згорьований бізнесмен відтак залишився з однорічною донькою. Звісно, він винайняв найкращих рятувальників, аби шукали його дружину. Чи затонула у водах океану, чи викрали заради викупу? Моррісон відчайдушно сподівався, що останнє, проте… Минали місяці й ніхто не з’являвся з вимогами викупу, а за рік водолази знайшли на дні золотий ланцюжок з кулоном-сердечком… Деніел впізнав той кулон, який подарував Катерині… втонула. Невже океан забрав її життя? Вбитий горем, чоловік до останнього відмовлявся в це вірити, оскільки досі не бачив її тіла. Хоч як опирався, але довелося прийняти жорстоку реальність. Катерини не стало. Від недовгої, щасливої казки залишилася лише дорогоцінна донька, Соломія. Найдорожчий скарб. Втілення солодких споминів… Заради неї варто жити й рухатися далі, аби не втратити себе. Заради неї будував імперію, бізнес, аби в Соломії було гарне майбутнє. За кілька років на життєвому шляху зустрів Естер, чорняву красуню з виразними, сірими очима. Вона здавалася мудрою, поміркованою, також вперше за довгий час зуміла втішити в ліжку… Так, як кажуть, життя продовжується. Зрештою, Соломії потрібна повноцінна сім’я, матір… Моррісону навіть здалося, що зуміє покохати Естер. Можливо, насправді ідеалізував її? У присутності багатого нареченого Естер повсякчас виказувала любов і турботу щодо Соломії, але… Як виявилося, жінка майстерно приховувала власні наміри.

— Соло… Мія… Що ж за ім’я таке? — Естер квапливо опорожнила келих з вином та нервово шпурнула його у води безмежного океану. — Ходи-но до мене… — простягнула руки до застиглої дівчинки, яка втупилася в «маму» карими, округленими оченятами. — Підійди до мами… — нафарбовані губи розтягнулися у фальшивій посмішці, але Соломія не могла розрізнити справжніх емоцій. Дитяче серце прагнуло вірити у щирість. Довірливо зазираючи в зіщулені, хижі очі «мами», дівчинка повільно наблизилася. Батько ж запевняв, що ця красива жінка любитиме, оберігатиме…

— Що ж… Настав час… — підхопивши на руки малечу, Естер впевнено наблизилася до краю палуби яхти. Саме цієї миті капітан перебував біля керма, а кухарка готувала вечерю. На палубі жодного свідка… — Прощавай… — стиха процідивши крізь зуби, жінка викинула Соломію в океан, немов тягар, останню перепону до власної мети… Таких, як Естер, не мучитиме сумління. Такі, як вона, завжди йдуть напролом…