Глава 23

POV Дана

- Дано, поглянь на мене.

Моє мляве серце прискорилось від чужого голосу, але розплющити очі було складно. Очі були ніби налиті свинцем. 

- Розплющ очі. Будь ласка. Я знаю, що ти вже не спиш. Час прокидатись.

До мене повернулася свідомість, принісши із собою палючий біль у всьому тілі. Я насилу розплющила очі. Я побачила знайомий силует неподалік. Це був Еван. Його обличчя було трохи не в фокусі та розпливлось по краях, а в моїх вухах стояв шум. 

Він притулився спиною до стіни й прихилив до неї голову. Він не відривав погляду від мене, вивчаючи моє обличчя. Він виглядав справді жалюгідно: щетина, яка коючою стежкою обвила його худі вилиці, запалі очі та сум і задума в погляді. Він був думками водночас тут і десь далеко.

- Чому ти це зробив? - спитала його охрипшим голосом. Сил майже не залишилось. Я сяйнула зв'язком з Арисом і полегшено зітхнула, відчуваючи, що він спить неподалік. 

- Що саме? 

- Ти знаєш про що я. Чому ти вбив свого батька?

Еван глибоко вдихнув і важко видихнув. Через мить мовив:

- Знаєш, багато десятиліть я спостерігав за тим, як батько будував свій казковий будиночок з мрій і амбіцій. Тренував мене, повчав, сам пнувся з шкіри, щоб позбутися конкурентів та йшов безжалісно по головах.

- І що змінилося? - отрута сочилась в моєму голосі. - Тебе все влаштовувало всі ці роки. Можливо і до останнього моменту.

Він мовчки подивився на мене.

- Забудь. Просто вважай, що я зійшов з розуму.

- Покидьку, ти не можеш чинити як тобі заманеться! - гнівно крикнула на нього.

- Ну ти ж робиш як тобі заманеться, чому мені не можна? - він по-хлопчачому стинув плечима. 

- Спочатку вриваєшся як ворог, а в кінці чиниш як друг. Еване, хто ти мені? Ти лицемір. До того ж, де всі?

- Твоя мати зараз відпочиває, після того як ледве не відірвала мені голову, коли я відкрив клітку. Єдине, що мене врятувало, то це бездихане тіло батька, якому вона наостанок перерізала горлянку. Направду жорстока жінка, - він охопив себе руками, ніби мурашки пішли по шкірі. Він зараз знущається з мене?

- То ти розкажеш, чому ти став на мою сторону? Ні, не так. Чому ти мене врятував? Чи ти все ще збираєшся мене силою забрати назад?

- Думай як хочеш. Я просто від цього всього втомився. Все, що мене оточувало - це махінації, прорахунок, жорстокість та насилля. Я, почувши, що він збирається тебе мучити, вирішив, що цього досить. Він ніколи б не залишив тебе в спокої. Тільки від дотику смерті його жага притлумилась. Вважай це за актом доброти.

- Я тобі не вірю.

- Ну і гаразд, - він простогнав, підійшовши і плюхнувся на вільну частину ліжка. 

- Що ти робиш? - гаркнула до нього.

- А на що це схоже? Я не спав більше двох діб. Переконавшись, що ти жива і за останні 5 хвилин ще не накинулась на мене виколюючи очі, я мабуть трохи відпочину з твого дозволу, - він верзів нісенітниці, не відкриваючи очей. Він мабуть таки справді збожеволів. 

- Я проти, - обурено відповіла йому.

Не встигла я й мовити, як він перекотився і вже нависав наді мною. В його потускнівших очах нарешті з'явився блиск.

- Я не збираюся тебе забирати. Навіть після всього того, що ти зробила. Ти не свята, і я не святий. Ми накоїли багато помилок. Давай просто це приймемо і заспокоїмось, а потім на спокійну голову поговоримо, як тобі? До того ж, мені немає куди повертатись. Твої батьки присягнулись спопелити мене на місці при наступній зустрічі, а жителі імперії в цьому допоможуть після того, як я вбив свого батька.

- І що ти від мене хочеш? Ти мене зараз звинувачуєш?

- Ні, я просто хочу поспати, - він хіхікнув без тепла в голосі. - Бажано вічним сном. 

- Я можу тобі це організувати. Але це буде болісний процес, - я мовила крізь зуби. 

- Я подумаю над цим. Але в мене краща пропозиція. Як щодо того, щоб ти взяла мене в свої нові володіння? Тут доволі затишно.

- Ніколи в житті. Після всього того, що ти накоїв?

- Ти також багато, що накоїла, але я тобі ж не нагадую? - він з докором в голосі підняв брову та дмухнув мені в лице, дразнячись. В мене забракло повітря від обурення. - До того ж, я готовий покаятися та працювати за їжу, спокутуючи гріхи.

- Для спокути тебе мало в лаву запхати. Я б послухала твої крики від болю, - скривила губи в посмішці, уявляючи тортури над цим мерзотником. Від однієї думки ніби медом по серцю.

- В мене кращі ідеї, щоб послухати крики, але не знаю чи ти поки погодишся, - він нахилився ближче до мого обличчя, його дихання лоскотало мою шкіру. - Хотіла б стати перлиною бога води, Дано?

Я різко вдарила чолом в його ніс, від чого він з тихим зітханням відсунувся.

- В твоїх мріях, збоченцю. Злізь з мене, поки я сама тебе не спопелила.

- Прошу вибачення, ваша величносте, - він перебільшено мовив. - Ваш слуга дозволив собі занадто багато. 

- Ти навіть рабом не будеш. Забирайся! - я кинула в нього подушку. 

- Знаєш, кар'єрна драбина швидко будується. Від раба, потім до слуги, так можна і до друга дійти, - він засміявся, ловлячи подушку. - Ну не злись. Змилуйся.

- Згинь.

Регочи, він почав направлятись до виходу. Виходячи, мовив через плече:

- Ми ще поговоримо, коли ти охолониш. Перлина бога води.

Останнє, що я чула це приємний звук крику болю, коли я запустила вогняну кулю в слід йому.