Глава 20

POV Дана

Коли я ступила на чорний кам'янистий берег Полум'яного Озера, всі, хто мешкав там, завмерли. Місцеві вартові, вкриті шрамами та обпеченою шкірою, витріщалися на мене, наче на примару. Хтось перехрестився стародавнім знаком, а хтось відступив на пару кроків назад. 

- Ми лавомерці - жителі Полум'яного Озера. Хто ти, дівчино? - подав хтось з тутешніх голос.

- Вона пройшла ліс. І вона пройшла...бар'єр, - тихо мовив один з них. - Це змогла б зробити тільки нащадок повелительки Аріанди. Мабуть, це її донька. Це ж Дана!

- З нею син-напівкровка Коріеса та дракон. Чи це не пастка? - шепотіли інші.

Я, попри свій острах, ступила ближче, і жителі, що бродили поблизу - змієподібні істоти з лавових жил і кам'яних панцирів - підняли голови. В більшості з них в горлянках булькотів розпечений жар, а з пащі стікала криваво-чорна слина. Проте, вони не кинулися в атаку, вони схилили голови. Їхні очі, немов розжарене вугілля, дивилися водночас з надією та невірою на мене.

- Я - донька Аріанди та Зухвеса, прошу у вас прихистку, - прокашлявшись, мовила невпевнено.

- Що трапилося з Похмурим лісом? - хтось пробелькотів.

- На жаль, я його трошки знищила, - трохи присоромлено мовила, на що всі вражено ахнули, перезирнувшись. 

Вперед виступила жінка, тримаючи прямо голову.

- Ми очікували, що Аріанда змилосердиться над своїми підданими і згодом повернеться назад у свої володіння. Схоже, вона дала нам в дарунок наступного правителя, котрий врятує нас від страждань.

В мене в голові запала паніка. Я не хотіла правити, я хотіла всього-на-всього знайти ненадовго прихисток від тих, хто бажає мені зла. Я не придатна для правління.

- Вона не просто донька своєї матері, - прокрякотів натужно наступний житель, підхоплюючи ентузіазм. Він захоплено глянув, впавши на коліна. - Вона володарка.

Всі заревли, потік води завібрував навколо, ніби вітаючи нас.

***

Зрештою, лавомерці розповіли, що через Похмурий ліс вони не могли вибиратись, щоб знайти допомогу. Після того, як Арінда залишила їх, сила вогню почала виходити з-під контролю, шкодячи. І ніхто не міг якось цьому завадити. Вони привели мене до місцини, що розкинулось посеред землі. Але замість тихої водної гладі його поверхня кипіла й вирувала немов живий механізм. Під товщею темної, майже чорної водивирували пласти розпеченої лави, утворюючи криваві спалахи світла, які виривалися на поверхню у вигляді стовпців пари і червоних хвиль. Здавалося, вода і вогонь тут співіснували в одній плоті, готові будь-якої миті зжерти один одного.

- Водойма живиться постійно енергією і без володарки воно висмоктує життєві сили в жителів, приречуючи на страждання, перебуваючи ніби в пеклі, - мовив стиха хтось.

Ніхто не наважувався підходити ближче, тому тільки я з Арисом ступили крок вперед. Я розвела руки, у одній спалахнула крижана енергія, що парувала холодом, а в іншій - язики полум'я, гарячого і золотого. Хвиля сили розкотилася навколо, змусивши навіть коливання води завмерти. Пара здійнялася з водойми, коли я одночасно вдарила холодом і жаром у поверхню - і вода закрижаніла тонкою кіркою, а потім розкололася, вибухнувши фонтаном розпеченої лави.

"Давай!".

Всі відступили подалі з переляком та криком. Арис здійнявся над озером і випустив потужну хвилю холоду, що змагалася з розпеченою лавою. Врешті-решт, бурхлива поверхня заспокоїлась, приручаючись.

Арис, закінчивши свою частину роботи, приземлився поруч зі мною. Я окинула швидким поглядом, помітивши, як лава потрапила на його луску. Встривожившись, спитала подумки:

"Ти в порядку, Арис?"

''В повному."

На моїх очах опіки почали зникати, ніби хтось стер плями від бруду.

"Ти молодець. Гарно впорався."

"Ти також, Дано."

Я оглянула озеро і воно ласкаво коливалось. Вогняна сила відгукувалася в мені, відчуваючи знайоме відчуття. Ніби невидимі пазли склалися разом. Я провела долонею по поверхні водойми, відчуваючи ледь теплу шовковистість рідини. Тепло огортало шкіру, пестячи.

 Я почула голосні радісні зойки жителів:

-Дано!

-Дано, наш порятунок!

-Нова повелителько!

-Донько Аріанди!

Чуючи голосіння, я зрозуміла, що вкотре потрапила в халепу.