Глава 18

POV Еван

- Тоді, Дано, тобі доведеться краще постаратися.

Одразу після цього мені в обличчя летить удар ногою. Я блокую його, опускаючи її ногу вниз і знову дивуюся її силі. Вона зовсім змінилася. Та не встигаю я видихнути, як мені в голову прилітає ще один прицільний удар - дивовижно точний і сильний.

Я встигаю пригнутися і хапаю її за тонкий зап'ясток, вириваючи кинджал з рук. Той миттєво розчиняється, немов туман в моїх руках, від чого я суплюся, а вона хитро хмикає. Я притягую її спиною до своїх грудей та заламую руку за спину, знерухомлюючи непокірну кішку. Легка усмішка лягає на уста.

- Ну що ж, здається, комусь не вистачає навиків.

- Можливо, але я зроблю все, що у моїх силах, щоб збити цю пихату посмішку, - обіцяє вона, важко дихаючи.

В місці, де я тримав її за руку, почало різко поколювати. Я глянув вниз і помітив, що мої пальці почали покриватися інієм при контакті з їх шкірою. Коли я вже перестав відчувати свої рук, то послабив хватку, чим вона і скористалася, б'ючи ліктем звільненої руки мені в живіт. Я різко видихаю, заскочений зненацька. Розвернувшись, Дана високо піднімає лікоть цілячись в обличчя, удар влучає мені в щелепу, і моя голова різко повертається вбік. Я відпускаю її, і вона завдає ще одного удару ногою - і знову в щелепу.

Моя голова досі була повернута, а щелепа невблагано боліла. Я відчув металічний присмак в роті від крові. Перевівши погляд на фурію, я бачу, як вона знову стоїть вичікуюче в бойовій стійці, посміхаючись задоволено, мабуть через те, що ледь не зробила з моєї щелепи відбивну.

- Це ти навчив її битися як клятого воїна? - звертаюся їдко до Ранелія, все ще дивлячись на Дану. Не хотілось, щоб відволічившись, прилетів ще один удар. Тихо сміючись, спльовую кров.

- Я просто допоміг розкрити її здібності, приправивши все деякими бойовими навиками. - пролунав його голос. Схоже йому було весело від цього видовища. Божевільний покидьок.

- Тобі сподобалося? - питає Дана. - Я доволі сумлінна учениця, швидко вчусь. Ранелій був дуже люб'язний, навчивши захищатись та керувати силою. Сумно, що в імперії мене хотіли не вдосконалювати, а тримати при собі як слухняну тваринку. Тим не менше, вважаю, що тепер я спроможна дати відсіч, ти так не вважаєш, дорогенький?

- Я вражений. Але ти все ще повільна і слабка, щоб мені протистояти. До того ж, багатьом речам Ранелія навчив я сам.

Я відчув, як емоції захоплюють її розум, який все ще був заблокований для мене. Тим не менше, емоції притупляли логічне мислення, що давало мені фору. Вона була справді сильна і гнів робив її ще могутнішньою, але я це б не визнав. Не перед нею.

- Окрім тебе я ще дечому навчився, не зазнавайся. - пихнув збоку Ранелій. Дрібна шавка. Сміє ще свого рота розтуляти, зрадник.

Ми знову і знову стикались в бою, але Дана не збиралася досі здаватися, хоча дихання її давно збилося і вона дихала через раз. Тим не менше лихий блиск в її очах тільки розгорявся і я гадав, чи то не збожеволіла вона часом, знаходячись тут. В неї на обличчі було написало, що вона прагне всю свою накопичену лють вилити на мене. Що ж, схоже доведеться це прийняти. 

Вона була спитною, і в якийсь момент я почав розуміти хід та стиль її випадів, що дозволило мені передбачати наступні кроки. Я знову замахнувся кинджалом - на цей раз глибоко попав по її руці. Кинджал пройшовся по плоті, ніби ніж крізь масло пройшло. Трохи перестарався. Багряна кров бризнула на мене, на пісок, стікаючи додолу цівками між кісточками та крапаючи з кінчиків пальців.

Дана витріщилась на мене - її обличчя перекосилося на мить від болю. Глибоко всередині я відчув укол докорів сумління, але веселощі вже і так затягнулися. До того ж, вона мене не гладила до цього, щелепа досі нила. Варто вже закінчувати з цим шоу - в мене обмаль часу, я не приїхав гратись в ігри.

- Ти передбачувана, - я злісно всміхнувся. - В цьому твоя найбільша проблема.

- А це ти передбачив? - вона посміхається.

На моїх очах рана почала затягуватися, м'язи та шкіра почали сплітатися разом, а кров перетворилася на перлини кривавого кольору. Я заворожено дивився, як вони покотились їй до ніг, а шкіра стала знову гладка, без жодного подряпини.

Я кліпнув. Це неможливо.

Ми зустрілися поглядами і я не витримавши, вибухаю сміхом. Якесь некотрольоване відчуття виривається разом з глибоким сміхом десь з глибин мого єства. Зрештою, я широко усміхаюся, перевівши подих, і мисливським поглядом окидаю її силует, від чого Дані стає незатишно і її посмішка зникає.

- Як я раніше не розгледів в тобі потенціалу. Ти справжній скарб, красуне, - в моїх очах грали смішинки, поворушивши бровами. - Хоча я це підозрював ще тоді, коли губами забрав твою першу перлину.

Почувши двохзначний підтекст в моїх словах, вона роздратовано зітхнула:

- На щастя, ти не володієш регенерацією. Я із задоволенням відріжу і спалю твого язика.

- Не чіпай його, він доволі вмілий на ділі, - засміявся я, відбиваючись одночасно від граду їх ударів. Мені ставало весело, дразнячи її. Вона мене все більше і більше цікавила. Мені хотілось розлупити її крок до кроком, щоб пізнати, що там ховається за шкарлупою. 

- Ти краще не втрачай пильність.

Не встигши заблокувати, удар прилетів мені в бік. Я вражено охнув.

- Набагато краще, Дано, але все ще не достатньо. - я перехоплюю її руку і заламлюю за спину. Моє дихання лоскоче їй потилицю. Вона гарчить, від того, що знову попала в цю пастку, і б'є мене в ніс. От невгамовне чортеня. Пролунав хрускіт, і я вже не стримую лайки, відчуваючи різку біль. Вона виривається, і б'є під коліна. Я валюсь на спину, але хапаю її з собою, від чого через мить ми двоє лежимо. Дана зверху сидить, обіперши колінами обабіч мого тіла. В руці в неї вже клубочиться вогонь, який вона готова зарядити в моє обличчя будь-якої миті. Тріумф з'являється на її устах.

- За іншої нагоди, - дивлюсь на неї, перводячи погляд з очей спускаючись до губ. - могло б бути набагато веселіше.