Глава 17

POV Дана

Я відбиваю удари на автоматі, паралельно слухаючи настанови і поради Ранелія. Я справді горжуся собою. За місяць часу я стала більш сильніша, спритніша та небезпечніша. Моментами, звісно, я трохи шахрую, використовуючи ментальні підказки від Ариса, який аналізує удари. Він ліниво лежить, спостерігаючи за двобоєм збоку. За місяць часу він став ще більшим, живлячись від сили.

Раптово печера затряслася, пролунали поруч голосіння та збентежені розмови. Щось трапилося. Ми з Ранелієм перезирнулися і послідували на звук галасу. Дійшовши до кордону Мериландії, я помітила скупчення натовпу, які невдоволено і налякано перешіптувались. На початку натовпу перебувала Селестія з особистою охороною. Вони своїми могутніми тілами приховували щось. Ще будучи на відстані, я почула крик однієї русалки:

- Брати мої!

Підпливши, я побачила картину, від якої відсахнулася назад: стояв напружений Еван з двома понівеченими русалами позаду. Він тримав їх в кайданах, як заручників, і немигаючим поглядом окинув всіх присутніх. Напруга збільшувалась серед натовпу, густішала. Ніхто не наважувався зробити крок першим, але були готові до атаки, в разі чого.

Селестія виплила вперед, тримаючи голову високо піднятою і нищівним поглядом подивилась на Евана. Будь яке розумне створіння б вже накивало п'ятами. Шкода, що в ньому більше дурості і впертості. Еван намагався не показувати страху, але я помітила, як він судомно ковтнув. Його тіло вже перемінилося, схоже його заручники допомогли йому сюди потрапити. 

Я похолола від жаху. Він прийшов за мною. Як жнець смерті, від якого не сховаєшся. Знаходячись тут, я забулась, що моя воля не триватиму довго. Рано чи пізно це мало статися. Ранелій став переді мною, закриваючи мене своїм тілом. 

- Що привело тебе сюди? - прозвучав чаруючий голос Селестії. На мить Еван дивився на неї із зачаруванням, відпустивши ланцюги. Коли він отямився, то його заручники вже були звільнені, а до цого горла піднесли впритул списи. Він тепер в пастці, козирі в руках закінчилися. Сам самий тут він не впорається проти натовпу розлючених русалок.

Я трохи відсунулася від спини Ранелія, щоб краще бачити видовище, через що почула його невдоволене шипіння. В цю мить наші погляди з Еваном перетнулися. Його очі пронизали мене до глибини душі, немов ті списи, що голові були проштрикнути його в будь-яку мить. Він не відводить від мене зболеного та сповненого ненависті погляду. Я не витримала, і знову сховалася за спину. Боягузка.

Я почула, як він злісно промовив крізь зуби:

- Я прийшов з миром. Я тут без війська, привів ваших людей, що були десятками років в нас в полоні. Хіба це не щедро, щоб ви змилувалися і вислухали мою пропозицію? Я не хочу з вами битися. Просто хочу укласти договір: їх обміняти на вашу новоприбулу гостю та її дракона, - він вказує на мене пальцем, і всі обертаються, від чого мені стає незатишно. От і все, прийшов мій кінець.

Запала мовчанка. Селестія дивилася кудись вбік, задумливо постукуючи витонченим довгим пальцем по гострому підборіддю. 

- Ні, я відхиляю твою пропозицію.

- Але ж я привів ваших підданих і очікував на широкий жест з вашої сторони, - він гнівним поглядом втупився в неї.

- І зараз вони з моїми підданими, а не з тобою, - вона махнула рукою в його сторону і він кліпнув, ніби зрозумівши нарешті в якому невигідному становищі знаходиться. - Чи ти думаєш, що маєш право наказувати мені, коли я можу тебе знищити за помахом пальця? Не можу зрозуміти, чи ти дурний чи наївний, коли я можу в цю ж секунду змусити тебе добровільно вирвати собі серце, і віддати мені його.

- Я всього-на-всього хочу укласти чесну угоду з чистими намірами, повернувши Дану тудию де їй належить бути, - він прошипів крізь зуби. Я бачила, як він важко почав дихати, ніби йому невидимі лещата стискали грудну клітку. Русалки довкола охнули від його наглості та неповаги. - Невже ви її залишите в себе, знаючи, що Коріес не припинить спроб її повернути? Не боїтеся його гніву? Хто як не ви знаєте його краще?

Від останніх слів її пересмикнуло. Селестія кинула на мене довгий погляд, ніби роздумуючи над його словами. Моє серце впало в п'яти. Ні, ні, ні! Тільки не це. Потім вона повернулася до Евана, наближаючись до нього, немов хижак.

- Знаєш, дорогенький, - охорона відійшла і вона підступила близько, ніжно торкаючись його волосся та обличчя. Її голос п'янив, робив безвольним. - Твої чисті наміри закінчились в той момент, коли ти використав моїх бідолашних підданих, щоб як щур пробратися сюди непрошеним гостем. Вона моя гостя, яку я прийняла, не товар для обміну. Я справ не веду з імперцями. Любий Коріес схоже забув на що я здатна і далі думає, що я безпомічна. Які ви жалюгідні. Ви мені огидні. 

Вона обкрутила його, як удав, який готовий проковтнути кролика на обід. Було справді моторошно слухати, як від її солодкого голосу сочилася отрута. Стиснувши у ментальні та фізичні тиски Евана, Селестія ще якусь мить насолоджувалась страхом і тихими стогонами болю Евана, а потім повільно відпустила, ніби з легким жалем. Він нарешті зумів повноцінно дихати. Я відчула, як весь цей час також підсвідомо затримувала у напрузі дихання, хоча її сила на мене не поширювалась. Мені навіть собі не хочеться визнавати, але я переживала за цього покидька.

- Враховуючи, що сьогодні я в дуже хорошому настрої, бо я віднайшла своїх друзів, то я дозволю тобі жити і піти мирно геть, - мовила Селестія майже ніжно. Але я відчувала в її голосі загрозу. Яку бовдур благополучно проігнорував.

- Я не піду звідси навіть не поговоривши з нею, - все ще вперто мовив він, розуміючи, що грається з вогнем. Він дивився на неї, можливо читав її думки, раз так безстрашно поводився. Тиснув на неї, прощупуючи межі дозволеного. - В мене є місія, яку я повинен виконати навіть під загрозою смерті.

Пролунав мелодійний сміх русалки. 

- Чи вартує це завдання, щоб так дурно померти? Я вже і забула, які віддані в Коріеса маріонетки. На жаль, я нічого не вдію, якщо тобі тут не раді. Сумніваюся, що вона захоче з тобою говорити, - Селестія говорила трохи навіть знуджено. Їй почав набридати він. Терпіння підходило до кінця.