Глава 15

POV Дана

Напевне це був сон. Я ходила бездумно засніженими стежками по похилій скелі. Тут було все вкрите кригою, немов на Північному полюсі. Але мені не було холодно, ніби мене окутувала невидима тепла ковдра, я відчувала навіть спокій. Це було дивне відчуття. Я блукала якийсь час, дійшовши до обриву льодяної скелі. На краю неї стояла людина, повернута спиною до мене. Здається, це був хлопчина. Ніби відчувши мою присутність, він обернувся. 

- Вітаю, Дано, - привітався він, його обличчя було невинним. Він був на вигляд підлітком. Риси лиця були милі, ще трохи дитячі, але вираз обличчя був водночас мудрий. Але тим не менше в його очах читалося обожнювання. Він дивився щенячим поглядом на мене. - Невимовно радий з тобою познайомитись. Навіть якщо це сталося за таких обставин. 

- Хто ти? - насторожено спитала я. Юнак був легко вбраний, ноги були босі, а крижаний вітер розвіював його світлу чуприну, але йому було схоже байдуже. 

- Я Аристид, як ти мене і назвала, потомок Льодяних драконів, - на мене дивився в людській подобі мій драконя, від попереднього образу не залишилось і сліду. Я шоковано витріщилася. - Ми зараз знаходимося в моїй підсвідомості. Під час твого Пробудження через наш зв'язок я переніс тебе сюди, коли ти билась в агонії й наділив тебе своєю силою, щоб зменшити твою біль при перевтіленні. Але схоже в цьому не була велика необхідність, бо в тобі є могутня сила, що пробудилася. Ми повинні дізнатися, наскільки сильною ти стала.

Я дивилася на нього, як його лице світилось від схвилювання. Якби у нього був хвіст, то він би ним завиляв. Він викликав посмішку. В мене було тисяча питань до нього, але я просто важко зітхнула, розслабившись. Я втомилась намагатися збагнути цей дивацький світ.

- Обов'язково дізнаємось. Але потім. Я дуже втомилась. Ходи до мене, обійму тебе, малий бешкетник. 

Він втішився моїм словам, й побіг мені назустріч. На зріст від був трохи вище мого зросту. На вік виглядав десь на 17 років по людських мірках, але було важко сказати напевне. Притулившись немов цуценя, його шевелюра залоскотіла мені обличчя. Його тіло було теплим, незважаючи на крижаний холод навколишнього середовища. 

- Ти вже майже дорослий, такий високий, - засміялася я, дмухаючи йому у вухо, лоскучи. Він притворно обурився, надувши губки. - Я не зможу тебе на руках носити.

- Ще декілька місяців і я тебе на крилах носитиму, буду захищати тебе, - задерши носа, гордовито мовив він. - Я швидко росту, а від твоєї магії ще швидше роститиму. От побачиш.

- Це вже точно.

Він відсунувся, ніби не хотів розривати обійми. В погляді читався сум.

- Ти мусиш повернутися назад. Вже час. Нас чекають.

- А? Про що ти?

Він більше нічого не сказав, і вибачливо посміхнувся. Наступної миті він глибоко вдихнув повітря через ніс і потім, видихаючи, крижаним подихом обдув мене, вибиваючи дух зсередини. Останнє, що я відчула, як моє бездушне тіло застигло від крижаного льоду, перетворючись на льодяну статую.

- АААА, - заверещала я, різко сідаючи. Мені знадобився час, щоб усвідомити, де я знаходжуся і що зі мною відбувається. Я опинилася знову в печері, а довкола мене оточили ряд русалок, втупивши стривожені погляди, вивчаючи моє тіло та поведінку. Збоку спостерігав Арис, дивлячись очиськами-гудзичками в драконячій подобі. Я гнівно тикнула в нього пальцем. 

- ТИИ! Навіщо ти так зі мною?! Це було боляче.

Він відвів погляд, засоромлено завовтужившись.

"Це була необхідна міра, щоб тебе виштовхнути з моєї підсвідомості в реальність. До того ж, ти доволі довгенько була без тями, вони вже зачекались. Вибач."

Я кліпнула. Стоп, зачекайте-но. Він щойно до мене промовив? В моїй голові? Мої брови поповзли вгору. Його паща не відкривалась, а погляд був примружений і хитрий. Здається, він в моїй голові. І може читати думки.

- Ану киш з моєї голови! - гаркнула я.

"Хіба наш зв'язок не прекрасний? Тобі не подобається?"- його очі засмучено округлились. 

Я заричала від безсилля, плюхнувшись на спину, лягаючи знову. Я ігнорувала тишу, що панувала довкола. В мені клубочилось роздратування, що більше не буде ніякої приватності.

"Ти можеш навчитись виставляти щити, якщо тобі від цієї думки стане легше".

- Саме з цього і почну, - буркнула в голос.

- Ти надто довго не приходила до тями, - прокашлявшись, сказав Ранелій.

- Не знала, що тобі не байдуже.

- Мені багато речей не байдужі, що стосуються тебе. До речі, до кого ти щойно говорила? - я повернула до нього голову, помітивши, як він поруч дивиться на мене з насторогою.

- До Ариса, - зітхнула, втупивши погляд в стелю.

- Але ж він не говорить людською мовою, тільки драконячою між представниками його виду.

- Я тепер можу з ним спілкуватися через думки. Ми з ним стали пов'язаними.

Почулося вражене зітхання.

- Цього я не передбачив, - тихо пробурмотів Ранелій. - Потрібно перевірити, як твоя сила ще розкриє себе. Ми повинні пройти перевірку, щоб виявити. 

- Що ти маєш на увазі? - стривожено спитала Ранелія. Чомусь інтуїція підказувала, що нічим хорошим це не закінчиться.

- Настав час перевірити твій фізичний стан та здібності, які пробудились. Час ставати могутньою, Дано - донько Аріанди та Зухвеса!

Він підплив до мене допомагаючи встати, я відчула як моє тіло ослабло після Пробудження. Кістки ломило, а м'язи нили, просячи зняти напругу. 

- Почнімо з здібностей. Так як ти пов'язана з драконом, то повинна отримати хоча б частково його сили, - збуджено говорив Ранелій. Він кивнув русалкам і ті швидко вшились з печери, залишаючи нас на самоті. Арис зацікавлено спостерігав збоку.

"Ти маєш вміння керувати холодом від мене".

Я клпнула двічі, переводячи погляд з Ранелія на дракона. Я тепер стала Ельзою чи що?

 - Спробуй зосередитись на внутрішніх відчуття, і відчути як сила в тобі тече, - Його очі гарячково спостерігали, поведінка Ранелія трохи насторожувала, але я намагалась це ігнорувати. - Спробуй заплющити очі і зловити силу, ніби як кінець нитки. Тоненька нитка, що вислизає, але ти повинна триматися за неї дуже міцно.