Глава 14

POV Дана

Ранелій завів мене в місцину, яка була на добрячій відстані від житла русалок. Це було щось на кшталт печери з високою стелею, крізь яку було видно маленькі дірочки, крізь які падало світло, ніби від сяйва зірок.

-Тут ти можеш тренуватися і тримати свого дракона. Тут вдосталь місця і стіни надійно утримують магію від навколишнього середовища,  - його голос тихим ехом прокотився печерою.

Арис зіскочив з рук і почав вивчати місцевість, принюхуючись. Задоволено хмикаючи, він нишпорив по всіх кутах. Я замилувалася драконом, не зразу зрозумівши сенсу його слів.

-В якому значенні “ти можеш тренуватися”? Я вже казала, що я хочу повернутися згодом додому, на сушу. Тут я чужа. Мені просто потрібне сховище ненадовго, щоб придумати куди подіти Ариса.

- Ти не можеш покинути підводний світ, - зрештою мовив Ранелій, стискаючи перенісся двома пальцями. Його хвіст напружено затрясся. – Це просто неможливо. Ти належиш цьому світові. Хочеш ти цього чи ні. Але ти можеш навчитися протистояти іншим.

- Але ж ти обіцяв мене витягнути звідти, - злість так і кипіла під шкірою.

- Я це і зробив, - мовив чоловік, стиснувши зуби. Я відчувала, як він ледве стримував самовладання. Мені варто було б припнути язика, але я надто розлючена, щоб думати про манери.  – Я забрав у свої края, як гостю. На разі, я більшого не можу нічого зробити.

- Але чому? – відчай забринів в моєму голосі. – Я сховаюся на суші в тихому місці, не висовуючи носа. Еван мене не знайде.

- Повір, знайде, - вилиці його стали гостріші від напруги. – Він і сюди пробереться, коли знайде шлях пробити бар’єр. Це тільки питання часу. Думаю, він вже здогадався де ти є. Але в Мериландію можна потрапити тільки з мирними намірами. Поки в ньому бурлить гнів і лють до насилля, то він сюди не потрапить. Та в нас обмаль часу на підготовку.

- Для чого? – гірко мовила. – Я безпомічна проти нього. Мої трюки та хитрощі ніщо без сили і тутешньої  магії цього світу.

- Тому я тебе буду тренувати магії і навикам. Але для початку ти повинна пройти пробудження.

- Що це? – тихо спитала його.

- Твоя магія є заблокованою. Я відчуваю бар’єр в твоїй аурі. Але за цим ховається справді щось могутнє. Дано, твої перлини це те, що тебе вирізняє між іншими, але це не всі твої здібності. Можливо тільки частина них. Могутня сила Аріанди та Зухвеса бурлить в тобі, але її потрібно визволити і навчитись керувати нею. Якщо ти, звісно, не хочеш знищити все довкола. 

- Я в цьому не впевнена, - злий смішок вирвавсяв мене. Ранелій промовисто подивився на мене, прокашлявшись.

- Тому, пробудивши силу і подружившись з нею, ти зможеш протистояти багатьом, хто захоче знову тебе привласнити і давати тобі вказівки.

- Але мені ніхто про це не розповідав. Тільки про мої перлини, - ще з недовірою поглянула на нього.

Низький сміх прогуркотів печерою. Від нього в мене пішли мурашки.

- Дано, прекрасна Дано, - зловісна посмішка розповзлась його красивим обличчям. – Багато хто ще не здогадується про твій потенціал, але я його відчуваю. А ті, хто підозрюють про нього, то в паніці шукають способи, як зробити тебе своєю необізнаною маріонеткою, що буде підкорюватися їм. Для них це приємніше, ніж думка, що якесь дівчисько може поставити, при бажанні, королівство на коліна.

-Ти вважаєш, що я могла б це зробити? – усмішка тоненькою змійкою оповила уста.

- Абсолютно, - він, не відриваючи погляду, взяв мою долоню і поцілував кісточки пальців.

***

Трохи згодом Ранелій повільною ходою приніс невеличкий кувшин в печеру, де чекали ми з драконом, наповнений якоюсь рідиною. За ним зайшли ряд русалок, які були войовниче налаштовані з непроникними масками на обличчях. Тільки я ще особливо не знала до чого.

-Це священна вода зібрана з древнього кристалу, що охороняється жахітливим звіром, за тридев'ять земель звідси. Вона є дуже цінною, тому будь вдячною, що ми ділимось нею з тобою. Його п’ють в малому віці, поки тіло піддатливе, але сили вже з'явилися в єстві і дитя готове ними керувати. Так як ти вже доросла, то тобі важче буде пройти, бо тіло сформоване і енергія вже давно чекає, щоб вирватись на волю. Але це є обов’язковий етап. Потім буде легше.

Чоловік налив трохи напою в чашу і повільно простягнув мені, щоб не вилилось ні краплини ненароком.

-Випий залпом, яке б воно не було на смак. Для кожного воно різне по смаку. Не смій випльовувати, - грізна погроза пролунала печерою.

Я взяла чашу, дивлячись на рідину. Вона була злегка мутного кольору, але загалом була прозорою. Понюхавши, нічого не відчула. Обережно підсунула до рота, боячись, що це отрута. Ранелій міг мене спокійно позбутися таким методом, щоб я вже не приносила йому клопотів.

-Залпом. – різко мовив він. Його голосу з таким наказом неможливо було ослухатись.

Слухняно кивнувши, набрала напій в рот, зажмурившись, очікуючи на будь-що. Через мить в роті ніби вибухнув феєрверк. Гострота води була, ніби відвар з перцю, змішаний з корицею та м’ятою. Від пекельної гостроти і неземної свіжості кров відійшла від обличчя, організм збунтував, а язик занімів і очі почали сльозитись.

-Ковтай. – суворо додав він.

Пересилюючи себе, ковтнула, відчуваючи, як воно потекло всередині, обпікаючи. Хвиля теплої енергії пройшла під шкірою, а очі зблиснули відблиском дикої і незнаної раніше глибини. Тіло почалось перебудовуватися: почали проступати зсередини світлі переливчасті візерунки на шкірі, які відтворювали певні символи, ніби вони чекали моменту проявитись. Вони світились блакитним і фіолетовим відтінками, перекликаючись з середовищем навколо.

-Що це? – вражено мовила охрипшим голосом.

-Це символи твоєї магії. Ніби інструкція, яка сила в тобі вирує. Потрібно тільки промовити заклинання, як сила оживе в твоїх венах. Візерунки всмоктяться, прибравши сліди зі шкіри.

Ранелій почав щось бурмотіти, на незнаній мові. Русалки його підтримали, їхні голоси вібрували водою, ніби розкриваючи темряву кожного кутка мого серця. Кожна нота ніби відмикала замок всередині мене. Серце забилося в унісон, ніби саме море промовляло зі мною. Уривки мені почали бути знайомими. Ніби я почала впізнавати забуті спогади та знання.