Глава 13

POV Дана

Це було найбільшою несподіванкою для мене. Замість відомих морських глибин, я потрапила в зовсім інший світ - дивовижний, кольоровий, з дивними ландшафтами. Це царство, де стихії води і повітря танцюють у синхронному ритмі.Тут океан не має кінця, а небеса зливаються з водою, утворюючи єдиний безкрайний потік, та горизонти не мають кінця. Тут було красивіше, ніж в імперії. Набагато красивіше. Ще осторінь стояв величезний замок, який ніби був захисником цього місця.

Дракончик заборсався на руках, споглядаючи на краєвид. Я думаю, що йому тут сподобається. Сподіваюсь, Еван не знайде мене тут та його піддані. Я все одно недовго тут буду. Я повернусь на сушу. Будь-якою ціною.

- Ласкаво просимо в місто русалок - Мериландію, де живуть самі вільні духи океану, знаходяться землі, де природа обирає своїм володарем лише тих, хто здатний зрозуміти її красу та силу. Ось тут знаходяться русалки - істоти, що зливаються воєдино з водною стихією та віддають себе повністю на шану океану. Їхня краса і сила вражають навіть наймогутніших богів. Моя мати зібрала тут цілий народ з іншими русалками, коли Коріес вишвирнув її зі мною. 

- Це не океан, який я знала. Це..це інший світ, - мовила, здивовано оглядаючи нове місце.

- Так, це мій світ, - посміхнувся Ранелій кутиком рота. Я помітила, що він почав розслаблятися та не бути таким напруженим аж тоді, як ми перетнули портал між підводними володіннями. Чоловік почав змінювати свою подобу. Кінцівки перетворилися на хвіст, а невеличка почорнівша смужка на шиї знову стала срібною, покриваючи ще більше тіла, ніж до цього. Він почав змінюватись, що від його попереднього образу майже нічого не залишилось. Одяг почав сипатись, відкриваючи красивий торс, який переходив сріблястою стежкою до блискучого хвоста. Повітря загустішало. Мені було важко пристосуватися в імперії Евана до умов середовища, а тут взагалі стало ще важче дихати. 

- Це місце між світами, де правлять не закони води, а свобода духу. Ти тут будеш вільною, Дано. Ти можеш стати тим, ким хочеш. Але ти повинна прийняти образ русалки, якщо ти прагнеш залишитись тут. Інакше ти не виживеш. Навіть якщо ти не відносишся до цієї раси. Або приймаєш правила, або гинеш, супротивляючись магії.

 Після його слів одяг почав сповзати з мене, оголяючи. Я скрикнула, але Ранелій навіть не звернув увагу на мою реакцію. Він махнув рукою і вихор повітря оповив мене, забираючи ноги і даючи хвіст. Було відчуття ніби мене скували, було незвично. Риб'ячий хвіст був смарагдово-зеленим з блискучою лускою. Хвіст закінчився великим плавцем, схожим на віяло, гіпнотизуючи мій погляд. 

- Ти звикнеш.

Я від шоку не могла мовити і слова. Запізніло помітила, що моє волосся стало ще довшим, ніби набуло більш золотого відтінку. А шкіра стала більш світлою з ніжним сяйвом. На грудях мене оповили морські зірочки, які були вкриті перлинами. Напевно тутешня магія використала мою внутрішню силу, щоб прикрасити мене.

- Але я хотіла б зрештою повернутися на сушу, - мовила невпевнено.

- Спочатку ознайомся з цими краями і потім зробиш висновки. Давай я тобі дещо покажу.

Ранелій відвів мене до замку, зробленого з прозорого льоду та магічних каменів, що сяють м'яким світлом.

- Тут час і простір сплітаються в нескінченність. Тут ти можеш здійснити свої потаємні бажання. Замок прислухається до твоїх бажань і створить ілюзію. Що ти б хотіла отримати? Все що завгодно.

"Все що забажаю? Хочу опинитися на острові, який сниться мені постійно. Він є моєю найпотаємнішою мрією.", - подумала мовчки, не осмілюючись промовити. Це неможливо здійснити напевно...

Простір почав змінюватись, викривлюючи реальність. Стіни почали кришитись, розтоплюючись в безкрайний океан, який переливався у всі кольори спектру, а вихор, який здійнявся в повітря, почав осідати, утворюючи прекрасний білосніжний пісок, який поблискував на яскравому сонці. Сонце...як же я його давно не бачила. А ще це місце здається вічно сонячним - навіть вода має ніжний золотий відтінок.

 Як я скучила за нормальним життям. А це місце просто мрія наяву.

- Це і є твоє найзаповітніше бажання? - Ранелій, який підійшов позаду, поміняв свій зовнішній вигляд. Тепер він був в плавках для плавання, а довгі ноги були взуті в шльопанці, і сонцезахисні окуляри були на його обличчі. Містична та загадкова зовнішність зникла, а натомість з'явилась спокуслива легка щетина і засмага на красивому обличчі. Легкий волосяний покрив надав йому трішки брутальності на ніжному обличчі. Він був схожий на звичайного чоловіка. Доволі таки нічогенького чоловіка. - В тебе скромні запити. Я думав, що ти захочеш багацтва всього світу чи щось на кшталт цього. Що ти...

В мене також змінилась зовнішність: купальник оповив тіло, а капелюх з'явився на голові, прикриваючі вогняну шевелюру. Ранелій опустив погляд.

- Як тобі це вдається? - кахикнув він. Я нерозуміюче глянула на нього. Він тихо пробурмотів: - В якому б вигляді ти не була, то виглядаєш красивою. 

- Ти так вважаєш? - тихий смішок вирвався в мене. Чоловік сором'язливо потупив погляд. Чоловік, від якого мурахи по шкірі йдуть в половини імперії. Дивина та й годі. Я перевела погляд на океан, він був саме тим, яким я бачила у снах. Невже я нарешті побувала тут? 

- Не забувай, що це ілюзія, - нагадав Ранелій.

- А ти не нагадуй, - буркотнула я. Довго не думаючи, побігла у воду з вереском. Коли тіло доторкнулося води, то мене прошибло жахливим холодом, від якого потемніло в очах та серце збило ритм на секунду. Коли я прийшла до тями, важко дихаючи, то ми вже були знову в похмурому замку. Посмішка зійшла з моїх уст.

- Ілюзія - це короткочасне явище, - голос пролунав поруч. - Якщо в ній знаходитися надто довго, то можна назавжди в ній залишитись.

- А якщо я хочу в ній залишитись? Там було прекрасно.

Він заперечно махнув головою. Його лускате тіло напружилось.