Глава 11

POV Дана

- Міледі, ви не захворіли? - буденно, з ноткою легкої зацікавленності спитала Мері. Вона пройшлася поглядом по моєму силуеті, шукаючи якісь зміни. Не помітивши нічого особливого, продовжила поратися в кімнаті.

Я спробувала натягнути максимально безтурботну посмішку, на яку спромоглася і продовжила чухати дракончика по шийці. Він, як спражній котик, почав ластитись ще більше, очікуючи ласки. Минуло тільки декілька тижнів, а він виріс ще на метр у величину. Мій малюк скоро буде вже зовсім дорослим.

- Все гаразд, - я зробила вигляд, що розглядаю луску Ариса, але намагалася вловити краєм ока емоції служанки. - Просто нудно, я тільки й займаюся цілими днями, що сиджу в кімнаті, доглядаючи за дракошею. Хотілося б десь вийти, прогулятися. Можливо навіть спробувати навчити Ариса новим навикам. От тільки можливостей обмаль...знаходжусь ніби в клітці.

- Ви перебільшуєте, міледі, - холодно мовила дівчина. Роздратування залоскотало ніс. Служанка навіть не запропонувала кудись вийти. - Про вас турбуються, навчають, щоб ви стали освідченою повноправною наслідницею свого почесного місця. Але ви повинні прикладати зусилля. Тоді до вас і ваших бажань будуть прислухатися більше. Ви будете керувати іншими, а не вами хтось інший.

Я набурмосилась. Обурювало те, що умови завжди ставлять інші. Мої спроби до більшої волі знищують на зародку. Таким чином я ніколи не виберусь звідси. І тоді скільки тут пробуду?... Декілька десятоліть? Сотні років? Терміново потрібно втекти з цієї в'язниці.

- Я чула, що буде ярмарок в честь святкування ювілею 1000 років якогось там божка, - почала я обережно. Мері слухала краєм вуха, продовжуючи свою роботу. - Якщо я буду слухняною, то чи можна піти подивитися? Повинно бути цікаво і весело. Будь ласкаа.

- Я сумніваюся, наскільки це є хорошою ідеєю, - повільно мовила служанка, ніби замислившись на хвильку. Помітивши її роздуми, я відчула краплю надії. Яку було зруйновано наступними словами. - Але це не мені вирішувати. Я можу тільки спитати дозволу Його Світлості.

- Евана? - кисло мовила. - Його я можу і сама спитати. Але толку мало буде. Ой, забудь. Як об стінку горохом.

Образившись, залізла на ложе, силком взявши важкого дракона на коліна. Він як мале дитя завовтузився, хвостом обвивши за талію, ніби обіймаючи. От як можна не любити цю милаху. З кожним днем він западає в душу все більше. Навіть усвідомлення, що Аристид буде грізним звірем, який може при бажанні знищити тебе в пилюку, не лякає особливо сильно.

- Ариску, ти ж завжди захищатимеш мене від всяких злих букашок, чи не так? - ласкаво мовила до лускатого вихованця. Він на секунду підняв голову, заглядаючи по-доброму своїми красивими очиськами. - Я вірю, що ти будеш на моїй стороні до останнього.

Зрозумівши, що про нього йдеться мова, він лизнув щоку своїм язиком, лоскучи. Я засміялася. Він додав свого хвоста, що від лоскоту виступили сльози. Аристид став дуже розумним та хитрим. Лоскучи чутливі місця він очікував, що будуть перлинки, які він проворно злизував своїм язиком. І сьогодні він приглядався, чи по щоці не тече сльоза. От малий хитрун. Та я все одно обожнюю його. Він розважає мене, коли нудьгую та обіймає, скрутившись великим клубочком, щоб не було самотньо.

Та раптово стало сумно. Скоро йому знадобиться більше житло і я не зможу тримати його постійно поруч. Його доведеться відпускати, щоб міг полювати на волі і зміг "розправити свої крила".

- Ти також залишеш мене саму?

Аристид поглянув, ніби намагаючись щось сказати своїми очима-горошинами. Зрештою я не витримала цього тужливого погляду і бешкетливо смикнула його за хвіст. Дракончик хитро примружив очі, блискавично цапнувши легенько за руку. Наші загравання швидко перетворились в гру, яка супроводжувалася реготом та моїми криками: "Не кусайся!"

Відчувши раптово дискомфорт поколювання в зоні потилиці, підсвідомо повернула голову до виходу і завмерла, натикнувшись на силует, який тихо стоя там, спостерігаючи за нашими діями.

- От дідько!

Що з ним власне не так?

Б'ю себе по груддях, щоб переконатися, чи серце все ще б'ється. Це була не смерть з косом, а всього-на-всього Еван. Чорти б його вхопили.

- І чим ви тут займаєтеся? - нарешті заговорив він. Після того, як Мері пішла по своїх справах, я думала ми знаходимось наодинці. Я не зразу помітила його присутність, повністю зосередившись на забавлянні. Відійшовши від шоку та побачивши знуджений силует Евана, посмішка зійшла з моїх уст. Арис ще хотів гратися, тримаючи зубами низ моєї сукні.

- Весело проводимо час, - безсоромно мовила, розправляючи поділ плаття. Пульс досі калатав від переляку. А може від чогось іншого.

- Чому не вивчаєш книги, які тобі дали, - його погляд ковзнув по стосику книг, які самотньо стояли розкидані в куті кімнати. - Ти мусиш досконало їх знати, щоб потім застосовувати на практиці. Тобі буде складно без цих знань досягнути чогось тут.

Так, визнаю, я не виконую свої "обов'язки". Але це нудьга смертельна. Спочатку я їх чесно переглядала, намагаючись дізнатися щось нове. Але чим глибше вникала, то більше виникали думки, на шталт: "Навіщо мені це взагалі знати? В мене погані манери, але це не мої проблеми. Мене все влаштовує.". Зрештою я залишила спроби в це вникнути і зосередилася на вихованні Ариса. Гадаю, я з цим найкраще справляюся. В нього така кумедна реакція, коли я йому показую трюк із зникненням. Він розкриває свої очиська, шукаючи річ та кумедно смикаючи своїм носом, нюхаючи порожні долоні.

- В мене мотивація закінчилася через... - я зробила вигляд, що роздумую. Із задоволенням помітила, як нетерпляче роздуваються його ніздрі. В когось, здається, закінчується терпіння. Мабуть вловивши щось у моєму виразі обличчя, він примружився. - ...через 20 секунд коли розпочала вивчати зміст. Автори цих книг хотіли, щоб я вмерла від нудьги?

- Це збірки видань правил етикету та короткий опис магічного світу наших володінь. Це саме перше, про що ти мусиш знати, знаходячись тут. І ти кажеш, що не маєш мотивації?