Глава 8

POV Дана

В голові крутилася тільки нецензурна лайка.

"От виродок, психопат, огризок... /заборонено цензурою/."

Я випала в осадок. Остаточно і безповоротно. В голові стало раптово порожньо, а погляд блукав по стіні. Зненацька почали з'являтися абсурдні думки, мабуть мозок перебував у стресовій ситуації і хотів на щось інше переключитися. Смішок так і норовив вирватися.

Я перевела спустошений погляд на Евана.

"Цікаво, якщо обрізати коротко волосся Евана, як тоді на суші, то вони знову відростуть? А як щодо інших частин тіла?..."

"А звідки береться власне їхня магія? Невже дешева ілюзія? Гадаю, в мене також вийде... Чи як в людини-павука - павутинка струїться з долоні?"

Я все ж таки не витримала й пирснула. Око знервовано засмикалося. Я почала тихо бурмотіти, рахуючи до десяти, як і вчили психологи в інтернеті. Благо, ніхто нічого не помітив.

Еван скочив на ноги, перекриваючи дорогу моєму жнецю смерті. 

- Батьку, ти перелякаєш її до смерті, - вигукнув Його Величність. Він вже не був схожий на самозакоханого імператора, точніше сцена "підліток проти суворого батька". 

- Я просто просвітив її світлу голівку про життя на ближче майбутнє, - його обличчя набуло максимально простодушного вигляду, на котре він був здатний. Здалеку нагадуючи звичайного пенсіонера з деменцією. А не на жадібного повелителя з божевільними планами. В цей момент мені так і кортіло, щоб його якась чупакабра з'їла і не подавилася. Який же мерзений екземпляр людства.

- Ти хоча б запитав, чи ми згідні на це? - вкраз розлючено сказав Еван. В його руках почав розвиватися клубок магії. Вкрай цікаве видовище. На жаль, павутиння я так і не вгледіла. - Які б не були мотиви, але я не погоджуся на ваші маніпуляції. Ви не змусите нас йти на поводку.

- Синку, - почувся притворно-ніжний голос батька Евана, під якою ховалася тьма. - Не змушуй краще мене тобі доказувати, на що я здатний. 

- Заспокійтеся, - подала твердий голос Аріанда. На вигляд вона була найбільш розсудливою серед присутніх. Та все одно вона була для мене жалюгідною в цей момент, якщо вона за одно з рештою. Легка ніжність від розмови, яка була раніше, розвіялася, даючи місце байдужості в моєму серці.

 - Все не так жахливо, як сказав Коріес. Хоча в його словах є і крапля правди, - її обличчя спохмурніло. - Та я все ж проконтролюю за своїм дитям і цього разу не буду відступати. Все що ми хотіли - це щоб ви поближче дізналися один про одного, - її погляд перетнувся з моїм і  вона злегка почервоніла. - Ти міг би, Еване, залучити її до своїх фавориток, щоб вона була у твоєму близькому колі. 

- Може краще взагалі провести відбір наречених, щоб жителі нічого не запідознили, - подав задумливий голос Зухвес. Зрадник.

Почався шум. Можна були почути окремі уривки фраз Евана, що в нього вже є "близька подруга" і немає необхідності в цій всій виставі. 

А я відчула себе раптово невимовно втомленою. Весь азарт від новизни середовища і грайливість пішли кудись на задній план. Це все стає вже ні краплі не смішним. Це все було схоже на виставку породистих тваринок, де господарі домовляються про майбутню в'язку та гарних дорогих цуценят. 

Тому я на нетвердих ногах під шум присутніх, тихо вийшла з залу. Минаючи слуг, я тільки прагнула щоб цей сон нарешті закінчився.

***
Ненавиджу цих морських жуків. Вважають себе кращими за інших. Так звані батьки уклали договір, згідно якому я повинна стати дружиною цього елітного молюска. Віри їм тепер нема. Нічого такий подарунок, в честь прибуття додому. 

Зі злістю стукнула невинну стіну ногою і тут же завила від болю. Мох на стінах не особливо пом'якшив удар. Гнів подвоївся, перевалюваючи через край. Що за напасть!

Я оглянулася по коридору, переконавшись, що поблизу нікого немає. Простягнула руку невидимому нареченому, скручивши пальці, немов відьма в передсмертних здриганнях і проскавуліла, передразнюючи високим огидним голосом:

- Так, я згідна бути твоєю опорою в житті і виховувати наших майбутніх одноклітинних амеб, задля процвітання цієї затухлої канави та світлого майбутнього невдячних жаб. Гіп-гіп-ура.

Після цих слів простягнула в повітря губки трубочкою та за мить злісно сплюнула в сторону. Та за кого вони мене мають. Тричі ха.

- Друзі, ви не знаєте, чим я займалася в минулому, - словесна отрута так і порскала з рота. Я закотила рукава сукні, ніби готувалася до бійки. - Хочете, щоб ваше багатство спорожніло в мить? В цьому я профі. Можу це організувати. Із задоволенням.

Трохи випустивши пар, спустошено блукала по коридору, ослабленими ногами йдучи кудись все більш вглиб, давно минувши знайомі стежки.

- Може якась стежка звідси виведе мене до будиночка біля пляжу на Балі, - бурмотіла під ніс.

Зрештою зупинившись перед останніми дверима в кінці коридору, де був глухий кут, із цікавістю почала їх розглядати. Візерунки мені дещо нагадували, хоча я не могла згадати що саме.

- Точно, - мене раптово осяйнуло, - я бачила на приватному аукціоні в Азії такі позначки на прикрасах. Невже ті речі знайшли під водою і вони належать цій імперії?

Не втримавшись, я провела рукою, слідкуючи за чудернацьким візерунком.

- Ці двері відрізняються від решти, - тихо мовила під ніс, ніби хтось міг підслухати. - Якщо я тут переховаюся ненадовго, мене ж не знайдуть? Бажано назавжди...

Після цих слів лінії вздовж дверей засвітилися, із скрипом відчинилися, ніби сюди давно ніхто не заходив. Перед очима була напівтемрява, куди я не наважувалася увійти. Раптово здійнявся вітер і грубо заніс всередину водяною хвилею. 

Від сильного поштовху приготувалася плюхнутись лицем до землі, але вода подушкою зупинила удар. В цьому приміщенні були інші відчуття. Раптово мені здалося, що я перебуваю в справжній воді: тіло мене майже не слухалося, важко опираючись воді, раптово почалася нехватка кисню. Тиск почав неприємно тиснути на голову.