Глава 3

POV Еван

Браслет на руці все пульсує, і нагрівається з кожною хвилиною все більше. Здається вона вже проснулася. І не дуже в хорошому настрію. Її думки ментально коливаються від браслета.

"Випустіть мене звідси. Хто ви такі? Хто ваш головний?! Так ти, хвостатий, клич його сюди, доки я все в пилюку не перетворила! А-а-а, це що... восьминіг-мутант?!"

Її сигнали не дають мені працювати. 

Слуга, захекано заплив в мої володіння, стривожено тріпочи хвостом.

- Повелителю, Ваша гостя вже прокинулася... - зам'явся він, а перлини від хвилювання почали виділятися від тіла. - Вона..кхм...потребує пояснень. Бажано терміново.

- Гаразд, приведи її, - повільно мовив. Я планував ще годинку-другу подумати, як вирішувати глобальні проблеми з водою, але, здається, хтось нетерпляче потребує візиту.

POV Дана

Ойой, як же мені погано.

Так погано мені було... прокляття. Та ніколи мені так не було погано. 

Алкоголь я не встигла навіть пригубити, заборонені речі не вживала, і взагалі була слухняною дівчинкою. Тому цей стан для мене в новизну.

Це просто жахіття. Голова ніби квадратна, кожна думка приглушенно гуділа в ній. В роті пересохло, м'язи ніби перетворилися в кисіль, не можу поворохнутися.

Хочеться померти.

Спочатку випити текіли, а потім померти.

Але для того, щоб випити, треба спочатку піднятися, а я навіть очей не можу розплющити. Зібравши останні сили, привідкрила важкі повіки, і ледве не осліпла. Було тьмяне освітлення, але все одно я відчувала надто чутливо.

Почувся бджолинний гул з голосів. Невже мене чимось споїли й викрали? Якщо прикинутися мертвою, може залишуть в спокої? Цікаво, це хтось з "клієнтів" вичислив координати... Надіюся, з ними можна буде домовитися. Ой, Дано, Дано, здається прийшла твоя пора...

- О, міледі, ви вже проснулися? Як ви себе почуваєте? - жінка схвильовано зігнулася наді мною. Здається вона лікар. Але її зовнішність трохи...моторошна. На мить вона підняла голову, а з її шиї почали виходити бульбашки... як у риби. Здається, в мене почалася "білочка".

- Послухайте, де я знаходжуся? Це розіграш? - голос мій підвищувався з кожним словом. Мої руки не були нічим обв'язані, але я не могла ними поворушити. Що за фокуси.

Та жіночка не звернула увагу на мої слова. Вона, на перший погляд тендітною рукою, але то була сталева хватка, схопила мою руку, бормочи щось про пульс і температуру.

- Здається, показники ще не відновилися після переміщення. Тиск занадто сильно впливає на неї. Потрібна допомога Лео...

"Що за чортівщина тут відбувається?" - я затріпотіла в невидимих прутах, але вони різко послабшали, дозволяючи мені виповзти з ліжка. Покачнувшись, ледве змогла дійти до дверей, незважаючи на крики лікарки.

"Мені потрібно на свіже повітря. І текіла."

Ледве знайшовши вихід, різко штовхнула щось на подобі дверей, й вивалилася на вулицю, де були події, які підходять для фільму в стилі жахів: швидко переміщалися різні створіння, котрі лишень можна уявитися. Здається, я щось таке бачила в фільмах про морські страховиська. Серце в п'яти пішло, коли усвідомила, що з людей тут, здається, тільки я. 

"Так, треба терміново проснутися. Дано, чим би тебе не накачали - ти зможеш це подолати! Борися!"

- Ви тільки погляньте на це, - створіння, схоже на "щось-не-дуже-приємне" скривило свої...губи. - Не можу повірити, що сюди разом з несортований сміттям ще й людей заносить. Посміховисько.

Мама-а-а!