Перископ у рожевих пелюстках

Амур розвалився у кріслі, ліниво помішуючи ложечкою чайок із ромашки, щоб заспокоїти нерви після робочого дня. Навпроти, за масивним дубовим столом, сидів Антерос. Він виглядав як суворий головбух небесної канцелярії: на носі окуляри, а перед ним — стоси важких фоліантів.

— Так, том 872, запис 7695, — бурмотів Антерос, скриплячи пером. — Об'єкт Василина та об'єкт Григорій... Взаємне кохання, допомога не потрібна. Ставимо галочку.

Амур сьорбнув із чашки і скептично примружився:

— Нащо ти ведеш ці нудні журнали, ще й контролюєш людей, дивлячись крізь троянди, як у телескоп? Тобі що, зайнятися нічим?

Антерос відклав перо і важко подивився на брата:

— Тому що це тільки ти — вистрілив своїми золотими стрілами, заплющивши очі, і полетів далі! Ти ж інколи взагалі не прицілюєшся! А мені потім усе це вигрібати. Якщо почуття кохання стають болісними, їх треба вчасно загасити, щоб люди не страждали вічно. Я — служба технічної підтримки твого хаосу!

Амур легковажно махнув рукою:

— Та ладно тобі, ну коли таке було?

— Коли?! — Антерос аж підскочив, люто гортаючи сторінки. — Ось! Запис 4561. Варвара та Руслан — розійшлися! Ось іще, запис 5989: Олена та Веніамін — розійшлися!

— Ой, ну я ж не винен, що у тієї Варвари виявилася дика алергія на троянди, — пирхнув Амур. — А той бовдур Руслан їх їй все тикав і тикав під ніс! Тим паче, ти сам за ними підглядав зі свого трояндового куща і сміявся з її розкислого, червоного носа! Ну-у-у… а ті, як ти там кажеш, Олена та Веніамін… Ну що ж, буває!

Антерос насупив брови так, що вони майже злилися в одну лінію:

— Буває?! Чи тобі повилазило, га? Він же зі своїм другом-качком за ручку тоді йшов по алеї, коли ти в нього свою стрілу загнав!

— Мене сонце засліпило! — виправдовувався Амур, ховаючи посмішку в чашку. — Зате як смішно було дивитися, як він бігав з одного кінця парку в інший з цим букетом і ніяк не міг вирішити, що йому більше подобається: третій розмір грудей Олени чи спортивна дупця його друга!

Антерос не витримав і тихо хихикнув, згадуючи ту картину. Амур відставив порожню чашку і з цікавістю спитав:

— Слухай, а чому саме троянди, ще й обов'язково рожеві? Чому не чорнобривці чи півники, наприклад? Це ж патріотично!

Антерос знизав плечима, поправляючи окуляри:

— Бо троянди мені просто подобаються. І де ти бачив, щоб на перше побачення з півниками приходили? Сміх та й годі. А так — троянди це солідно, а рожеві — ніжно, романтично. Ось тут я і підключаюся. Ніби на підводному човні: сиджу в кущах, а в троянді, мов у перископі, все бачу — і щирі почуття, і приховані наміри. Тоді й вирішую: гасити те кохання чи давати йому зелене світло.

Амур скептично посміхнувся, згадуючи один випадок:

— Ага, то це тому ти тому об'єкту, як його… Григорію, у свого «перископа» шипи випустив? Коли він так розмашисто махнув рукою, кидаючи букет, що ляснув бідну Василину по дупі, аж гул пішов?

Антерос вибухнув гучним сміхом:

— О так! Вона потім його так відхльостала тим букетом по фізіономії, що в мене все всередині перевернулося. Ледь морська хвороба не почалася від того миготіння в окулярі! Зате дивись: зараз вони біля свого будинку цілий кущ рожевих троянд посадили. Сидять там вечорами, обіймаються, сміються, згадуючи те перше побачення. Я інколи заглядаю до них — приємно ж.

Вони ще трохи попили чаю, потеревенили про божественні плітки, аж поки Антерос не глянув на годинник і впевнено встав із-за столу.

— Ну що, пора. Уже восьма година вечора — офіційний час побачень. Ну-с, подивимось, хто в нас тут сьогодні є на зв'язку.

Він по-хазяйськи підійшов до великого пульта керування. Амур теж піднявся з крісла, потягуючись:

— Дай і мені глянути. Все ж цікаво, кого я там сьогодні вдень настріляв зопалу.

У цей самий момент у міському парку на великому, розкішному кущі повільно та граційно відкрився тугий рожевий бутон. Прямо біля нього стояла молода закохана пара. Вони трималися за руки, ніжно розмовляли про щось своє і навіть не здогадувалися, що прямо з середини квітки за ними прискіпливо, але дуже тепло спостерігають два кумедні боги.