Розділ третій - Парі. Все або нічого

Ядвіга перевела погляд із закритих дверей на своїх друзів. Вони були здивовані її відповіддю, втім, як і більшість її одногрупників в аудиторії. Досі панувала тиша, і дівчина розуміла, що найцікавіша частина їхнього лінчування відбудеться зараз. Коли професор винесе свій вирок. 

Їй хотілося запевнити своїх друзів, що все буде добре. Та вона знала, що це не так. В голові знову пульсувало і комок підступив до горла. Це було дивне відчуття, яке не сподобалося дівчині, так само як не подобалося те, що це відчуття повертається знову і знову.

- Що ж, - після не довгої паузи сказав Ладрон, - мені прикро, але цього разу я змушений вас покарати. Я намагався бути терплячим, але ваша поведінка переходить всі допустимі межі. І, панно Монтгомері, я знаю, що ваші друзі в цих ситуаціях опиняються завдяки вам.

Ядвіга, навіть якби хотіла щось заперечити, розуміла, що це правда. Куратор дивився на неї таким пронизливим поглядом, ніби читав всі її думки. І це було не дивно. 

З усіх викладачів, він був добрим знавцем свого предмету, а це передбачало вміння “читати” мотиви в поведінці перігрімів. Серед усіх викладачів він був найбільшим хижаком, який наперед знав, що в голові в студента. На підсумкових роботах чи екзаменах, у нього було нереально списати. Будь-яка спроба завершувалася ганебним провалом. 

От і зараз він “читав” Ядвігу, наче відкриту книгу. Стояти під цим поглядом було дуже некомфортно.

- Все ж, я перекнаний, що у вашому віці рішення приймаються свідомо. Немає невинних. Тому покарані ви будете однаково.

Професор Ладрон підійшов до стелажа в кінці постаменту, взяв декілька аркушів а4 формату та підійшов до першої парти. 

Глянувши на годинник, який красувався на його руці, чоловік продовжив:

- До кінця пари залишається трохи більше 20 хвилин. Сьогодні це остання пара у вашої групи, тому всі решта можуть бути вільні. На наступний раз продовжимо. Перечитайте 15 розділ.
Їхні одногрупники різко зірвались зі своїх місць і швидко почали збиратись. Повторного запрошення нікому не було потрібно. Почувся шерхіт зошитів та книг, цокання ручок та олівців. Втомленим студентам знадобилося всього кілька хвилин, щоб попрямувати до виходу.

Щоб Ядвігу не затоптали, вона відійшла в бік, до своїх друзів. Стояти разом було трохи спокійніше. Рішення куратора не на жарт їх схвилювало, таке сталось вперше.

Ладрон увімкнув світло. Після напівтемряви, яка панувала в аудиторії, світло було надто яскравим. Усі присутні примружилися.

- Що ж, цього разу, ви нам зробили хорошу послугу, - проходячи повз трьох друзів сказав високий, на голову вищий за Ядвігу, русявий хлопець, доволі кременої статури. Це був не хто інший, як Румін і він завжди дратував дівчину своїми їдкими коментарями, але зараз він був як ніколи правий.

- Удачі вам, - одразу за Руміном йшла висока та статна білявка з милим обличчям та привітною усмішкою. Їхня одногрупниця Анхелія Норн, яка одна з небагатьох позитивно ставиться до трійці. - Сьогодні тема була про Лорда, - дуже тихо додала вона, сповільнивши крок, поки проходила повз них. 

Трійця здивовано переглянулась, але, здається, що нікому це прізвисько нічого не сказало конкретного.

- Панно Норн, ваше старання допомогти одногрупникам похвальне, але їх це не врятує, - наче грім прозвучав голос Ладрона з глибини аудиторії. 

Друзі, разом із Анхелією, аж підстрибнули від несподіванки. Анхелія боязко оглянулась на викладача і рум’янець прикрасив її від природи бліду шкіру.

- Перепрошую, професоре. Цього більше не повториться, - відповіла вона, ще раз глянула співчутливо на друзів, і вийшла останньою з аудиторії. Попутно закривши за собою двері.

- Що ж. Все ж одну підказку вам таки вдалося отримати, - відчеканив Ладрон і вказав на перший ряд парт. - Прошу, сідайте. 

Не гаючи ні хвилини, і не зронивши жодного слова, усі троє вмостились на першій парті. Схоже, викладач був впевнений в не обізнаності своїх студентів настільки, що навіть не пробував їх розсадити.

- До кінця пари у нас рівно 15 хвилин. Пропоную вам письмово розказати мені все, що вам відомо про Лорда. Завдяки міс Норн, вам тепер відомо тему пари, тому не бачу сенсу від вас це приховувати.

Абі злякано глянула на подругу, шукаючи в неї підтримки та якоїсь підказки. Та на жаль, ні Ядвіга, ні Дек, уявлення не мали, про що писати. Усі троє зависли над листочками.

- Смію також наголосити, що я не братиму до уваги, якщо в роботі ви згадаєте надану інформацію панною Монтгомері щодо розшифрування кодування, а також згадка імені злодія Лорда.

Ядвіга похолола. Якщо не брати до уваги те, що вона розповіла, і те, що підказала їм Анхелія, то вони знали рівним чином нічого. Дівчина перевела погляд на слайд, який досі виднівся на світлому екрані. Через ввімкнені світильники мало що можна було розібрати, та все ж було видно обриси охопленого полум’ям будинку, декілька фото картин і біла статуя.

Віггі глянула на подругу, яка зависла над аркушем з ручкою в руках і не написала жодного слова. Її пальці помітно стали тремтіти і це нічого хорошого не передбачало. Ядвіга надто добре знала подругу. Якщо найближчим часом вона не заспокоїться, то її накриє справжня істерика. 

Ядвіга легенько штурхнула ліктем Абі так, щоб цього не помітив містер Ладрон. Очі подруги, в яких застигли сльози, глянули на неї. Віггі легенько кивнула в бік екрану, на якому застиг кадр зі слайду. Абелла витерла очі долонею і сфокусувала погляд. Дівчина бачила, як погляд подруги прояснився і з обличчя зникла напруга. Абі глянула з вдячністю і щось активно зашкряботіла по папері. 

- Не бачу у вас азарту, - повз їхню парту повільно пройшов професор Ладрон. Зупинившись він глянув на порожній аркуш, на якому Ядвіга досі не написала жодного слова. - Що ж, мені прикро бачити ваше незнання не лише мого предмету, а й історії своєї родини, панно Монтгомері. Кому ж як не вам знати про діяння Лорда.