Несподіваний союзник

Холодні вітрові клинки розривали тіло Артема. Який би одяг не знаходив чи не надягав, але мороз діставав до кісток. Мертві дерева наповнювалися більшими страхами, розпустили гілля. Подібно павутині почали проникати до дворів та найближчих будинків. Артем перелякано протер очі. Ні! Знову здалося!

Штиль, в повній тиші. Ні собак бродячих, ні кішок, що обожнюють лазити по огорожам та нявкати.

Згибла атмосфера змусила Артема діяти активніше. Закинув рюкзак на плече, швидко перевірив зав’язані шнурки та почав йти до величезного госпіталю, який нескладно помітити з будь-якої точки місцини.

Сонце вже почало обпалювати своїм промінням голову хлопцю. Розуміючи, що згодом психи повилазять на подвір’я, почав оглядати більш короткі шляхи обходу.

Опинившись неподалік провулку, Артем несподівано відчув на собі тягучий погляд.

- А, хтось за мною спостерігає. Я знаю це відчуття.

Акуратно обперся до найближчого напів розваленого паркану та дістав пляшку води. Щойно робити ковток, як із-за огорожі вискакує дівчина.

- Ні, не пий це, - і вибиває з рук пляшку. - Це не зовсім вода.

- Ось і ти, стерво, - миттєво налетів на незнайомку і придавив до землі.

Швидко дістав викрутку та приставив до горла. Злякана дівчина опустила руки та продовжувала голосити про те, що в пляшках не вода. Коли Артем побачив в її діях відсутність будь-яких небезпечних дій, то серйозно послабив хватку.

Увалився на п’яту точку та стер з чола піт. Сонце вже спокійно освітлювало дороги, верхів’я дерев та дахи будинків. Уважно охлянувши руки на ноги дівчини здивувався.

- Ти не в гнійниках. Ти хто?

Незнайомка стряхнула з себе пил та землю і стрімко підскочила. Схопила Артема за руку та змусила піднятися. Ще кілька секунд, і вони разом біжать через невеличкий провулок. Тендітна стежка між будинками була помітною хіба що під величезною лупою або дороговказами. Зрозуміло, що нею майже ніхто не ходив, принаймні останні кілька років. Потрісканий ґрунт і багато бур’яну це підтверджують. Артем відчував на кисті руки тиск. Йому не залишалося нічого, окрім того, щоб слідувати за цією дівчиною.

Навіть через стискання нескладно відчути надзвичайну ніжність її шкіри. Долоні були теплі, тендітні. Це не ті мерзотні відчуття, коли Артем днем раніше умертвляв кількох людей, включаючи жінку в тому місці, що схоже на ритуальне місце.

- Ще десять хвилин є, вони не вийдуть. Отець Георгій не дозволить вийти на двір раніше того, як поріг його церкви почне освітлюватися сонцем. За цей час встигнемо до мого будинку.

- А якщо ні? - загорілась журналістська стервозність.

- Те що ти вчора зробив, я бачила. Ти забив лопатою на смерть прихильників Сходження Рагуїла. Вони сьогодні шукатимуть тебе весь день для покарання. Сховатися від кількох сотень божевільних релігійних фанатиків надзвичайно складно. Але я знаю місце.

Волосся дівчини було немитим, але акуратно прибраним в хвіст. Артем здивовано вирвав руку та вирівнявся з нею. Вона поглядом показала повертати направо, а через три секунди зупинилась.

Поруч знаходився вхід в підвал розваленого будинку. Вона акуратно відсунула сталевий лист та запросила Артема в середину. Схвильовано він заскочив всередину. Тьма вдарила в очі. Не було видно куди ступаєш.

- Акурат... - не домовила дівчина.

З тріском Артем покотився сходам прямісінько до низу.

- Раніше казати треба. Я ледь шию собі не звернув, - пролунало знизу.

- Та зачекай ти, - незнайомка повернула сталевий лист на попереднє місце та повільно спустилася.

Долонями проводила по стіні, щоб зрозуміти своє положення. Тихенько ще два кроки. Клацнула «вмикай» і виникло світло.

Вони знаходилися в крихітному підвалі, ще стояло багато банок з тушкованим м’ясом та різними овочами. Поруч розстелений спальний мішок. На стіні був вмикач, провід з якого зникав десь в стелі. Буквально в сантиметрах від димоходу. Земля не відчувалася, не тягнуло холодом. Весь підвал акуратно застелений кількома карематами.

Дівчина легенько потягнулася та присіла. Пальцем тицьнула в носа Артему:

- Коли ми в безпеці, я хочу зрозуміти: хто ти такий? Як ти опинився тут?

Артем зніяковіло всівся зручніше та фиркнув. Перед ним була симпатична дівчина. Навіть в такому тьмяному світлі її сріблясті кінчики волосся сяяли, наче підвіска.

Невеличке напруження швидко зійшло на нуль, коли незнайомка сіла поруч з Артемом. Вона дістала туристичну грілку, приєднала до невеличкого балончику з пропаном, запалила вогонь та поставила розігріватися банку консервованого супу.

- Я тут близько трьох тижнів ховаюся. Я не знаю, як тут опинилась. Але прямувала до Нового Бугу. Шукати сестру. Вона зникла в цьому районі близько місяця тому. Замість сестри знайшла лише оцих божевільних фанатиків Сходження Рагуїла і Отця Георгія.

Тиша. Вона подивилась на Артема та кілька разів кліпнула. Пнула в плече, натякаючи на те, що його черга говорити.

- І зовсім не боляче, - зверхнє мовив хлопець.

- Я знаю, я помітила. Схоже, що ти пив їхню воду. Більше так не роби. То не зовсім вода, і ній якісь незрозумілі сполуки. Вони викликають галюцинації, слабкість в тілі та повну притупленість до болю. Тому ти і не відчув біль, коли гепнувся. Скажи, ти вже відчував приступи галюцинацій чи ще...