Релігійні традиції

Артем не наважився нанести останній удар, щоб вбити четвертого божевільного. Закинув в кишені залишені три пляшки та акуратно почав переміщуватися. Місто здавалося порожнім, мертвим. Будинки крихітні, огидно зроблені...

- В мене в селі хатина й то краще виглядає. Що ж це за місце дивне? Не думаю, що ми в Новому Бузі, - шепотів під носа Артем, виглядаючи із-за огорожі.

Невеличка вулиця зникала за високим пагорбом, на якому знаходилась досить шикарна в усіх сенсах церква. З іншої сторони, прямісінько впритул до крихітного ставочка, хоча краще оте називати болотом.

Артем бачив сліди власної крові, коли волокли до цієї місцини. Зрозумів, куди варто рухатися, щоб опинитися поруч з автомобілем. Йти вулицею — смерті подібно. Судячи по часу, коли він здавався непритомним, це поселення максимум на 5-7 вулиць. В одну сторону так точно...

Різко він почув регіт, розмову між кількома людьми. Сховався в кущах неподалік від другого трупака. Тихенько схопив лопату. Очікує.

Він знову побачив, як дивний священик, подібно справжньому батьку веде дорогою кількох людей. Його слова були переповнені конфесійними формами, ряса виблискувала золотом. Здавалося що оцей чолов’яга, який «ближче до бога» — єдиний в місті, хто знає, що таке душ та чистота. Натовп позаду поволі збільшувався. Із-за повороту виходило більше огидних на вигляд людей. Коли вийшла сьома чи дев’ята трійка божевільних, Артем акуратно дістав смартфон, просунув крізь гілля та почав знімати. Тихо, без коментарів та будь-яких інших звуків.

Щойно ця релігійна колона опинилась напроти цього будинку, як священик різко підняв руки до небес та злякано завив:

- О ні, нечестивий, проклятий Рагуїлом виродок втік. Огляньте своїх братів та сестер, чи живі вони.

Кілька чоловік спочатку уважно спостерігали за діями Отця. Коли він почав голосно говорити, то увагу перенесли на подвір’я будинку, де валялося чотири тіла.

- Наш храм чищення душі від враженого тіла був осквернений. Я не бачу жертвоприношення. Чужинець, як я і думав, є справжнім посланцем диявола. Виродок.

- Отець! Всі вони мертві, - оглянувши тіло мовив один із божевільних.

Священик миттю упав на коліна, його тіло почало битися в конвульсіях. Здавалося, що зараз його тіло виверне навиворіт.

- О дивіться, в Отця Георгія знову видіння.

Артем мовчки все це знімав на камеру. Люди навколо із неймовірними очікуваннями стави на коліна перед священиком, почали молитися. Щойно тип в рясі заспокоївся, як повіяв надзвичайно холодний вітер. Він здіймав в повітря багато сміття та бруду. На деяких стовпах із скрипом почали гойдатися старезні, наче з минулого століття ліхтарі.

- Діти мої, - тяжким втомленим голосом. - Рагуїл оповів, що прийняв до раю душі цих зніжених людей. Не треба за них перейматися.

- О, хвала архангелу Рагуїлу, та за його милість, - інтенсивніше вклонялася одна достатньо здорова жіночка.

Отець посміхнувся, потягнув руку цій жіночці та продовжив:

- Святий сказав мені, що ти Зоя тепер повинна стати справжнім клинком нашої віри. На заміну упокоєних, лише ти в змозі стати поруч зі мною та вести далі наший страждальний народ.

- Так, так, я готова віддати себе повністю задля вищої цілі, заради Святого Рагуїла.

Здоровенна, сильна жінка середніх років також страждала всіма характерними цьому люду хворобами. Висипи на шкірі, рубці, гнійники покривали все її тіло. Вона із щасливим обличчям стала в повний зріст та розставила руки, радіючи тому, що її господь вибрав, як свого першого охоронця.

- Не дивно, ця баба неймовірно здорова, я не здивуюся, якщо вона кувалдою вправно керує, - під носа пробурмотів Артем. - Так, якого взагалі дідька тут коїться? Я нічого не розумію. Якщо вчасно не доберуся до автівки, то не матиму жодного шансу пережити цю ніч.

Божевільний народ продовжував незрозумілий ритуал. Оглядаючи інші будиночки, Артем помітив – вони порожні. Або всі зачиняються від ось цих божевільних фанатиків якогось Рагуїла, або... всі жителі знаходяться саме тут. Через значне обмеження в огляді. Артему не вдалося нормально порахувати кількість цих потворних... навіть людьми їх складно назвати. Єдиний, хто ззовні більш-менш схожий на людину — це священик. Він здавався цілком здоровим. Але Артем чітко зрозумів, що саме цей відбитий на голову фанатик тут найбільша загроза.

Різко від церкви починають лунати грізні звуки дзвонів. Отець Георгій повернувся та посерйознішав. Всі блаженні настрої про перехід до раю чотирма членами суспільства змело цими неймовірними звуками.

- Спускається ніч, і пора ховати своє грішне тіло від жорстокого нічного неба. Лише демонам та бісам дається право ходити ночами по землі грішній, - підняв руки та наказово продовжив. - Швидко всі по власних оселях. Та нехай святий Рагуїл благословить ваш неспокійний сон.

За лічені секунди люди розповзлися по різних будинках. Виявилося,що через кущі Артем не побачив кількох сотень прихильників цього незрозумілого руху ради слави Рагуїла.

- Дідько, їх тут тьма. Що-що, а потрапляти в руки їм не варто.

Знаходячись в кущах, він повільно почав мерзнути. Дивна ситуація, адже зараз липень, навряд якісь холоди бувають на півдні країни. Також Артем помітив на потилиці здорову рану. Ігноруючи холод, тихо скинув із себе сорочку та розірвав. Перев’язав голову і застиг, оглядаючи місцевість. Священик зник за дверима церкви, по вулиці блукав один вітер. Акуратно висунувся з кущів. Міцніше тримав лопату. Здавалося, що найменший дивний рух змусить Артема використати її саме за тим призначенням, яким годиною раніше. Нікого, суцільна тиша.