Перший шок

Здавалося, що біль зараз роз’їсть голову. Повіки не хотіли підійматися. Артем хребтом відчував кожен камінець на дорозі. Його тягнули. Ледве розплющивши одне око, він побачив двох кремезних людей.

- Тяжкий же виродок. І чому ж Отцю захотілося, щоб аварія сталася подалі від вівтаря жертвоприношення.

- Не знаю, святому краще знати. Значить так і було завчасно визначено архангелом.

Обидва мужика здавалися надвисокими. Міцні тіла, здоровенні руки та ноги. Від таких врятуватися вдасться хіба що втечею — не інакше. Велика кількість кроків видала ще двох людей, що йшли вже позаду та слідкували, щоб Артем не прийшов до тями.

- Т-с-с, або ж вас почує архангел, Святий казав же, що він всіх та все бачить. Якщо до цих пір він вас не зупинив, то це означає, що все робиться правильно. Залишилося небагато.

Артем помітив, що всі оточуючі люди мають дещо спільне — в кожного шкіра покрита плямами. Огидні, неприродні шкіряні покриви ледь не викликали в Артема нудотних поривів. Вдивляєшся, аж гній в деяких місцях сочиться. І це ще ніхто не згадує сморід, наче ці диваки ніколи не милися та не знають про душ.

Різко ноги вдарилися об землю. Артем стримався, щоб не видати ані звуку.

- Якась чортівня тут відбувається. Та й де Валентина? Останнє, що пам’ятаю.. останнє... Точно, ми потрапили в аварію, бо хтось кинув колючий дріт на дорогу.

- Підготуйте вівтар, а я проведу над незнайомцем обряд, - лунало жіночими устами.

На Артема всілась жінка солідного віку, років сорока п’яти. Називати її красунею язик не повернеться. Це була худюща, вся в гнійниках та подразненнях жінка, що з піднятими руками проговорювала ледь зрозумілою мовою якісь слова.

Артем продовжував лежати із заплющеними очима, інколи на хвильку одне око розплющує, щоб оцінити обстановку. Тільки останні троє чолов’яг зникли десь в гаражі, як Артем одним рухом скидає із себе огидну жінку.

- Чужинець, чужинець опритомнів. Хапайте його, - крик навіть в писк почав переходити. - Хлопчики мої, він зараз тікатиме.

Звичайно ж за якісь кілька секунд волі, Артему треба було діяти. Жіночка не була сильною, а хворе тіло наскільки легким, що зламати його — то ще та справа одного руху.

- Ах ти ж сука, - розлючений Артем миттю схопив лопату, яка знаходилась по праву руку.

Пролунав звук та бризнула темна, можна сказати, бура кров на зелену травку подвір’я. Артем одним ударом проломлює череп жінці, для гарантії наносить ще кілька ударів. Тіло незворушно валялося, смикалося лише від чергового удару.

Тільки-но хлопець зупинився, як захекано упав на коліна. Його знудило. Французький ход-дог та кава досить швидко зуміли знайти вихід назовні. Але зупинятися на місці не варто, адже лише кілька секунд є, щоб сховатися. Розгублений Артем, якого продовжувало нудити від змертвілого тіла поруч... яке вже мухи починають осідати, схопив за держак лопату і сховався за стіну будинку.

Щойно один мужик вискочив із-за кута, як різко отримав аналогічний удар лопатою по голові. Збуджений журналіст не зупинився на одному ударі. Якщо для хворої, худорлявою жінки у віці достатньо одного, повалити подібну шафу з одного удару навряд вийде.

Щойно упав мужик, як кашлянув на землю ледь не чорною субстанцією. Хотілося б йому повернути голову та подивитися на того сміливця, що оглушив його, але Артему начхати на правила чи канони. Слідом другий удар, прямісінько по потилиці. Туша торохнулась на зелену галявинку. Стогін ще видавав в ньому життя.

- Тримай ще виродку, - і замахнувся.

Не встиг він прикінчити одного, як останні миттю вискочили та навалилися на Артема. Пощастило, що інстинкти збереження в ньому були набагато яскравішими, аніж в нападників.

Тримаючи двох чоловіків на дистанції тримача лопати, він уважно роздивився і плями на тілі, і висип. Зіниці настільки швидко рухалися, що викликало відчуття запаморочення.

Недолугі, незграбні рухи кремезних мужиків не здавалися Артему небезпечними. Він без особливих складнощів оглушив ще одного, останнього ж умертвив, встромивши вістря лопати в скроню.

Зморений упав та обперся на огорожу, до якої його відтіснили за час бійні.

- Мене несли четверо мужиків, а якусь нісенітницю про жертвоприношення мовляла ота баба. Значить десь тут є ще один, треба його також завалити. Бляха, треба ж було влипнути в таку жахливу ситуацію. Я не знаю, де Валентина. Треба її знайти.

Артем знаходився в стані афекту. Серце тьохкало з неймовірною силою, руки тремтіли, але зараз здатні вирвати печінку прямо з тіла. Він з неймовірною легкістю, безшумно сховався за стіну. Лопати підготував на випадок, якщо останнього мужлана не вдасться знерухомити.

- Тут приніс по пляшці нап..ою, - розгублено побачив перед собою криваве місиво з м’яса та кісток.

Не встиг навіть закричати, як ззаду Артем схопив за шию та почав душити.

- Сука, вб’ю! Якщо не скажеш, де дівчина, яка була зі мною, вирву глотку, падлюко.

На здивування Артема, цей чолов’яга після почутого миттєво перестав брикатися, чинити опір. Він опустив руки та посміхнувся.

- Нехай прославляється святий Рагуїл.