Аварія

- Я не розумію, якого дідька ти погодився на це. Навіщо я тільки вийшла за тебе, - гнівалась дівчина.

- Я не міг відмовити, інакше мне б поставили в чергу на звільнення, - почав трохи обманювати, щоб зменшити гнів. - Просто поїдемо в подорож через це незрозуміле містечко.

- Як же ти мене вибісив! Дай мені відійти, кілька годин не чіпай мене.

Коли Валентина зникла за дверима спальні, Іван швидко відкрив ноутбук та в гуглі спитав про це місто.

- Так-с, місто Новий Буг. Ага, це невелике місто на півночі Миколаївської області. Якщо порахувати, то прийдеться робити петлю на сім-вісім годин.

Поволі дівчина відійшла від подібної новини та мовчки збирала речі. Незважаючи на злість та невдоволення, вона ніскільки не винила чоловіка. Як він сказав, на кону його робота. Нічого страшного, якщо вони поїдуть трохи довшим шляхом.

Артем вже прекрасно розумів, як діяти. Поїде до необхідного місця, зробить фотозвіт про заборону проходу та далі спокійно відправиться з коханою у весільну подорож.

Дорога видалася досить складною та небезпечною. Протягом поїздки на південь, до Нового Бугу сталося кілька незрозумілих та загадкових подій. То поліцейський затримає на дві-три години, не пояснивши причини зупинки, то прямісінько посеред Дніпра сформувався здоровенний затор через невеличку аварію, то на під’їзді до крихітної Казанки під колесо потрапила кішка.

Здавалося, що сама доля не хоче, щоб Артем дістався до місця та почав розслідування. Перед в’їздом до Нового Бугу, Артем вирішив заїхати на заправку. Швиденько вискочив. Невдоволена Валентина продовжувала грати в мовчанку. Її бентежили події цього дня та десятки крихітних проблем. Це перетворило подорож на справжнє пекло, хоча раніше обожнювала їздити з коханим на далекі відстані.

- Вітаю, до повного. Будь ласка два хотдога, стаканчик еспресо та чорний чай, і там і там по два цукру.

- Добре, карткою чи готівкою будете оплачувати? - ввічливо мовила дівчина за касовим апаратом.

- Готівкою, дякую.

Чекаючи отримання чеку, Артем випадково помітив, як Валентина починає агресивно спілкуватися із працівником заправки. Чолов’яга стояв та без емоцій спостерігав за істерикою Валентини. Стурбовано, Артем вискочив на подвір’я.

- Що сталося? Валентино, що ти накоїла вже? - і ледь не починає вибачатися перед працівником заправки.

- Ти що не бачиш? Цей тип заправляє наший автомобіль, переливаючи в бак якусь незрозумілу жижу з простої каністри.

- А? - оглянувся та також почав вимагати відповідей.

- Вибачте за незручності, якщо ви помітили, то поруч із заправкою працюють електрики. Через вчорашній ураган, один із стовпів впав. Ще не полагодили. . В нас не оновлена заправка, тому без електрики нічого не працює, навіть тиск в пістолетах відсутній. Тому так поки що працюємо. Вибачте ще раз за незручності.

Артем уважно обдивився каністру, попросив її потримати. Понюхав горловину — дійсно, паливо, яке він замовляв.

Заспокоївшись, він подякував працівнику та сів за кермо. Валентина все одно знаходилася в стані гніву. Рушили.

- Хіба ти не бачиш, що все на світі проти того, щоб ми сюди їхали.

- Люба, та годі вже. Ось зараз проїдемо через центр, як показує навігатор, заїдемо куди треба — я зроблю вигляд, що все охоплено та прохід заборонений, і ми поїдемо прямою дорогою через Вінницю до Карпат.

- Хм, - трішки заспокоїлася, адже її капризи все одно будуть проігноровані.

Проїжджаючи центральною вулицею, Артем вперше почав відчувати дискомфорт. Літні люди на лавках біля дворів прискіпливими очима змушують не забувати просту істину — вони тут чужі.

- Коханий, мені лячно. Не знаю чого, але ці люди мене лякають.

- Заспокойся, це невеличке містечко, тому ми швидко його проїдемо.

Артем повільно рухається, щоб не викликати жодних підозр. Атмосфера незрозуміло важка. Коли він уперся в неповне перехрестя, де було лише два шляхи — ліворуч та праворуч, то здивовано звернув увагу на навігатор.

- Дідько, навігатор не працює. Та що ж таке?

Колупаючись в навігаторі, Артем увімкнув останню збережену точку, перед зникненням інтернету. На обличчі явно почали виступати крапельки холодного поту. Навігатор перестав працювати ще на пів дорозі з Казанки до Нового Бугу.

- Що таке любий? - продовжує дивитися, як незрозумілі люди повільно починають оточувати автомобіль. - Я гадаю, що нам треба тікати звідси. Щось тут не так.

- Схоже ми не туди потрапили. Щойно ми повернули, за сім кілометрів від Нового Бугу направо, як зв’язок та інтернет зникли повністю. Це не Новий Буг.

Чоловік миттєво схопив кермо та вдавив педаль газу на максимум. Під колесами були відчутні незрозумілі перепони. Автомобіль не витягує, що змусило Артема різко здати назад. Збив кількох не надто привітних людей. Він почав з неймовірною швидкістю їхати зворотною дорогою. Постійно оглядаючи сторони, журналюзі не пощастило не помітити перед собою кинутий на дорогу колючий дріт.

Зляканий Артем начхав на будь-які правила безпеки та не зменшував швидкість. Дружина поруч злякано намагалась заспокоїти коханого. Але стан афекту не давав можливості навіть чути інші звуки. Схований у власному переляку, Артем на досить високій швидкості в’їжджає в горіх, який ріс багато років поруч з цим дивакуватим будиночком із червоної цегли.