Несподівана справа

Якби не ця лопата, то мене б давно схопили...

Ховаючись від мерзотних фанатиків, Артем схопив лопату. Тріск гілок поруч, льодяний вітер пробирав до кісток. Загородження ледь трималося. Здавалося, що одного руху вистачить, щоб його розвалити. Дихання тяжке, серце зараз стукало настільки сильно, що могло видати чоловіка.

- Огидні фанатики, що вони від мене хочуть? Я нічого не розумію. Де зникла Валентина? Чому я весь в крові?

Артем сховався серед кущів найближчого парку. Головний біль, кров та тремтячі руки не давали мислити раціонально. Інколи виглядав з-під кущів та бачив дивакуватих одягнених людей, що метушаться, бігають.

- Де він зник? Шукайте його, це посланець сатани. З ним треба швидко розібратися. Якщо цього не зробити, що орда демонів знову прийде на нашу грішну землю, - волав впевненим голосом незнайомець з сивою бородою та Біблією в руках.

Артем знову зник в гіллі кущів. Тихо зняв сорочку. Розірвав. Перев’язав голову, щоб прикрити рану на потилиці. Тяжке зітхання та повне нерозуміння ситуації легко прочитати на обличчі молодого та амбіційного журналіста.

***

Валентина ніжно провела долонею по ланітах чоловіка та ніжно посміхнулася. Ще трохи, і їхня весільна подорож здійсниться.

Артем провів руками по талії дівчини та різко перекинув на ліжку. Тепер він зверху. Палкий поцілунок ледь не перейшов в щось більше, але третій за рахунком будильник все зіпсував.

- Дідько, треба спішити.

- Так любий.

Артем встав та очима почав шукати штани, сорочку. Стурбований чолов’яга достатньо швидко потрапив до павутинки спільного життя.

- Та он де вони, - і тицьнула пальцем на стілець в кутку біля вікна.

- Точно, точно.

Дівчина без зайвих думок продовжувала насолоджуватися в ліжку, поглядаючи на обручку.

Почувся звук душу. Артем вмився, гребінцем причесався. Вдивляючись, несподівано він помітив одну сиву волосинку.

- Ах ти ж падлюка. Знову ти на старому місці, - і вирвав сиву волосинку.

Валентина ніжилася в ліжку та легенько підспівувала. Здавалося що щасливе життя їй гарантоване.

- Любий, я розумію, що тобі треба на негайну зустріч з головним редактором, але не забувай, сьогодні ми збираємо речі у весільну подорож. В себе на роботі я давно домовилась та взяла відпустку.

- Добре кохана, не хвилюйся. Ніяка, навіть сенсаційна історія не зможе вмовити мене відмовитися від нашої подорожі.

- Рада чути.

Артем вийшов з ванної кімнати та легко влетів в наполіровані чорні туфлі.

- Кохана, я побіг, - і на цівочках підійшов до дівчини, що вже стояла напроти вікна.

Ніжний поцілунок в уста, обійми.

За хвилину Валентина вже була сама в квартирі.

- Я запізнююсь, треба пришвидшитися.

Києвом пролітали тисячі автомобілів. Життя нестримним потоком налаштовувало чоловіка на боротьбу. Лише сильні здатні вдало влаштувати життя в цьому місті. Звичайно ж для туристів — це справжнісінький центр різноманітних пам’яток та цікавих місць. Лише кияни розуміють, що зупинитися в подібному мегаполісі рівнозначно загибелі. Фігурально, загинути.

Поправив дорогий годинник, Артем дочекався таксі. Сьогодні їхати своїм транспортом не було можливості. Валентина ще повинна поїхати та заправити до повного їхній позашляховик, адже дорога буде неблизька. Весільна подорож автомобілем прямісінько до Карпат здавалась прекрасною ідеєю.

Ще хвилина, і акуратно вимите таксі опинилося біля будинку.

- Вітаю, на Жилянську, 75, будь ласка.

- Доброго ранку, як скажете, - люб’язно відповів таксист та надавив на педаль газу.

Поїздка була напрочуд легкою. Таксист був ввічливим, не вмикав музику та не приставав з дурними питаннями.

Зупинка.

- Тримайте, здачі не треба, дякую, - заплатив за послугу.

- Звертайтеся, раді, що обрали нас, - мовив таксист та через хвильку зник за першим поворотом.

Артем миттю дістав смартфон та в додатку поставив п’ять зірочок за послугу таксі.

Три кроки, здоровенна скляна будівля буквально здавлювала нікчемну крихітну людинку. Артем не любив приїжджати прямо до офісу, не подобалося займатися справами саме в приміщеннях, тому відмовляв головному редактору в підвищенні та залишався простим журналістом на виїздах.

Начепив бейдж та впевнено рушив до головного входу.

- Привіт Руслане, як ся маєш?

- О, Артеме, привіт друже, давненько тебе не було. Де пропадав?

- Та так, в Бучі робив черговий репортаж про побудований спортивний комплекс. Далі, весілля, вибір місця для весільної подорожі.

- Ого, несподівано, вітаю з одруженням.

- Дякую. Що там бос, чого такий несподіваний виклик? Дружина буде сердитися, якщо він мені наріже задачу.